Шановні батьки! На жаль, ми вимушені працювати в умовах карантину. Сьогодні діти - наші вихованці знаходяться вдома. Як організувати спільне дозвілля, чим зайняти дітей, як забезпечити їх повноцінний розвиток вдома - ці та інші поради ви зможете знайти у рубриці "Для вас, батьки". Заходьте на сторінку та користуйтесь.

Довідкове бюро «Інтерактивна взаємодія педагога та дітей – успішний комунікативний розвиток»

Мета: з'ясувати шляхи ефективної взаємодії дорослих та дітей, що забезпечать успішний комікативний розвиток дошкільнят.

Матеріали: біла дошка та маркери, пам'ятки для вихователів.

 

Хід заходу

І. Вступна частина.

Соціальний досвід дітей дошкільного віку формується на основі отриманих ними уявлень про навколишній світ. Найповнішим джерелом інформації для дітей є дорослі. Саме вони мають задовольнити пізнавальний інтерес дошкільників, дати відповіді на їхні численні запитання. Однак для того щоб спілкування було повноцінним, тобто двостороннім, а діти виявляли відкритість і довіру, дорослий має навчитися не просто слухати, а чути й розуміти кожного з них

Які питання турбують вас у комунікативному розвитку дітей? (відповіді педагогів)

 

ІІ. Основна частина.

Вихователів, батьків у світі усе частіше турбують такі питання:

• запізнілий початок мовленнєвої діяльності в малюків;

• низький рівень мовленнєвої активності у значної кількості дітей раннього та дошкільного віку;

• проблеми у вимові, пов'язані з артикуляцією;

• істотні індивідуальні відмінності в рівнях розвитку мовлення дітей однакового віку.

Усе назване, безумовно, ускладнює ефективну організацію навчально-мовленнєвої діяльності. Тож окреслена проблема була і залишається однією з найактуальніших у системі дошкільної освіти.

Варто наголосити, що процес мовленнєвого спілкування з дітьми є «живою» матерією, яку неможливо засвоїти як певну сукупність знань раз і назавжди. Тож над підвищенням ефективності спілкування педагоги мають повсякчас працювати. Під ефективним спілкуванням ми розуміємо мовленнєву взаємодію, у якій мовці (не один із мовців, як це буває в діалозі дорослого й дитини, а кожен!) досягають своїх цілей, чують одне одного.

 

Для ефективного спілкування з дітьми педагог має бути готовим до діалогу. Дапоможіть мені сформулювати правила, якими має користуватися педагог при спілкуванні з дітьми:

сприймати дітей як рівноправних співрозмовників, що передбачає відхід від моделі «Я і безголоса річ»;

бути уважним до того, що і як говорять діти;

виявляти здатність швидко аналізувати й адекватно реагувати на їхні несподівані запитання, репліки, емоційні реакції;

вміти підтримувати й розвивати основні змістові лінії багатоголосої розмови, якою є бесіда з дошкільниками. (запис правил на дошці)

Вивчення запитів педагогів, спостереження численних мовленнєвих занять у дошкільних закладах дало змогу систематизувати найгостріші моменти мовленнєвої взаємодії дорослих із дітьми, що, на нашу думку, потребують методичного коментаря. Розглянемо ці проблеми на основі зіставлення найуживаніших термінів, що перебувають у широкому обігу практиків як організаторів та учасників мовленнєвого спілкування.

 

Різновиди мовленнєвої комунікації (модель записується на дошці)

Незважаючи на те, що вихователі щоденно працюють у режимі активної мовленнєвої взаємодії з дітьми, у робочій документації вони регулярно використовують терміни «розмова», «бесіда», «полілог». Проте не кожен фахівець чітко розуміє, у чому полягає різниця між ними.

Об'єднує ці терміни приналежність до сфери мовленнєвої комунікації. Тож суть кожного з них як форми діалогу полягає в обміні репліками. Є спільні для них принципи, що забезпечують оптимальний рівень перебігу комунікації. Проте і за спрямованістю, і за механізмами управління розмова, бесіда й полілог принципово відмінні. Розглянемо коротко суть кожного з цих термінів.

 

Розмова

Розмова і бесіда можуть відбуватися як в індивідуальному, так і в груповому форматі. Але якщо розмову можна визначити як форму мовленнєвого реагування на конкретну ситуацію, що потребує обговорення, коментування, оцінки, підказки, спрямування тощо (Сашко штовхається, Маринка сумує, горобці чубляться за крихту, одяг у шафі складено неохайно, треба нагадати про небезпеку брудних рук тощо), то бесіда — це цілеспрямована, спеціально підготовлена і продумана, розгорнута в часі розмова на певну тему.

На жаль, часто розмова як форма діалогу дорослого з дитиною/дітьми реалізує не основну свою комунікативну функцію, а передусім регулятивну, вказівну. Відтак замість розмови з'являється вказівка, наказ дорослого, зауваження без обговорень, як в армії: «Сашко, ти маєш зрозуміти, що...!», «Вітасику, це треба робити так...!», або в ліпшому випадку — пояснення, монологізований коментар стосовно ситуації.

Нерідко трапляється й так, що ми, дорослі, лише робимо вигляд, що слухаємо, коли насправді думаємо зовсім про інше. А діти це відчувають і поступово втрачають інтерес до таких розмов з дорослим, ніби з «глухою стіною».

Дорослих справедливо дратує відчуття, що діти нібито не чують їх, що зміст того, що вони бажають донести, діти часто не сприймають і не засвоюють. Але ж ми самі нерідко в цьому винні. Тим паче, що діти понад усе дорожать кожною митгю нашого з ними щирого й зацікавленого спілкування, у якому ми присутні без останку, повністю.

Розмова, у якій ми присутні повністю, без останку, справді потребує більше часу, але й результат її буде абсолютно іншим.

Які поради педагогу, як розмовляти з дітьми, ви б дали?

 

Як розмовляти з дітьми так, щоб вони вас почули:

поради педагогу

Не зводьте розмову до вказівок на кшталт армійських. Зробіть кожну дитину співрозмовником, думка якого для вас важлива, запропонуйте їй висловити свої міркування, ставлення; надайте можливість самостійного вибору способів дій з-поміж можливих.

Намагайтеся відчути готовність дітей до розмови з вами і не починайте її тоді, коли діти наразі мають інші пріоритети. Адже нерідко ми відволікаємо дітей від важливіших для них справ заради проведення нецікавого для більшості з них заходу (спостереження, обговорення тощо). Участь у такому заході стає для дітей формальною, а те, про що ми говоримо, вони пропускають повз вуха.

Намагайтеся надати особистісного смислу розмові: мотивуйте, пояснюючи її значимість, звертайтеся до особистого досвіду, багажу знань дітей, адже їм дуже подобається виявляти свою обізнаність, діліться власним досвідом.

Під час розмови з конкретною дитиною не відволікайтеся на зауваження, репліки іншим дітям або дорослим. Продемонструйте зацікавленість і щирість. Якщо зміст розмови не передбачає уваги з боку інших, надайте їй атмосфери інтимності.

Заохочуйте ініціативу дитини в діалозі, підтримуйте бажання запитувати, допитливість, підтвердіть, що для вас важливо те, про що дитина запитує. Дитина, як і дорослий, любить, коли її слухають, поважають її думку та її саму.

 

Бесіда  

Бесіда    - це      завчасно         підготовлена, цілеспрямована, чітко продумана, розгорнута в часі розмова вихователя з дітьми на певну тему. У такому вигляді вона посідає важливе місце в освітньому процесі як форма і водночас важливий метод навчання й виховання дошкільників.

Бесіда може бути структурним елементом будь-якого заняття й мати різне функціональне призначення:

• супроводжувати спостереження, розглядання, виконання, сприймання тощо;

• попереджувати, роз'яснюючи особливості чи послідовність дій;

• готувати, налаштовувати, мотивувати, націлювати дітей на різні види діяльності під час заняття;

• узагальнювати, підсумовувати результати спільних дій вихователя й дітей.

Як структурний елемент заняття бесіда відповідає його загальному плану й цілям. Та незалежно від цього бесіда повинна мати ознаки діалогу. Для цього важливо, аби діти були не безголосими присутніми за домінантною позицією педагога як ведучого, а повноцінними активними співрозмовниками, думка яких має важливе значення для загального перебігу й результату бесіди.

У роботі з дітьми старшого дошкільного віку доцільно використовувати бесіду і як окрему форму освітньої діяльності. Тобто планувати її як окреме заняття, у якому обговорення певної теми посідає центральне місце серед інших методів, як-от читання, ігри, вправи, розглядання, спостереження тощо.

У методиці дошкільної освіти виокремлюють такі види бесід:

• підсумкові — використовують як «заключний акорд» у три¬валій цілеспрямованій і різнобічній освітній роботі (наприклад, бесіда на основі спостережень за природою вкінці певного сезону);

• морально-етичні — вибудовують здебільшого на основі літе¬ратурних творів (наприклад, бесіда на тему «Бажання і мрії» на основі казки Валентина Катаєва «Квітка-семицвітка»);

• інформаційно-пізнавальні — може охоплювати різні аспекти життєдіяльності дошкільників (наприклад, бесіди про професії батьків, космос, воду як дар природи).

Логічна структура бесіди містить три основні частини: вступна, основна й заключна, кожна з яких відповідно має чітко окреслені функції:

• вступна — мотивувати, налаштувати на обговорення теми, актуалізувати знання, необхідний для розмови тематичний словник, зацікавити, заінтригувати тощо:

• основна — систематизувати, збагатити, уточнити знання й уявлення дітей з обраної теми за допомогою різних засобів і методів;

• заключна — узагальнити, підбити підсумки, висловити оцінні судження щодо участі дітей у розмові, щодо висловлених думок, зберегти створений під час бесіди емоційний настрій, налаштувати на позитивну співпрацю.

Основним елементом бесіди є запитання, які можуть бути спрямовані на репродукування інформації, відтворення відомого, очевидного (прості або репродуктивні запитання), а можуть спонукати до розмірковування, встановлення причинно-наслідкових зв'язків, логічних ланцюжків (евристичні, проблемні, складні запитання). Успіх бесіди багато в чому залежить від правильно обраної кількості та якісного добору запитань. Уміння формулювати запитання свідчить про майстерність педагога.

Які поради педагогу, як зробити бесіду ефективною, ви б дали?

 

Як зробити бесіду ефективною:

поради педагогу

Щоб бесіда відбулася, підготовленим має бути не лише дорослий, а, передусім, діти, яким бажано мати хоча б стартовий багаж інформації, базових знань, достатній запас емоційних переживань, осмислене ставлення до предмета бесіди, вмотивованість, налаштованість обговорити те, що пропонує педагог. Підготовленій дитині є що зауважити, вона зберігає інтерес до теми розмови. У разі непідготовленості дітей вихователь ризикує звести бесіду до власного монологу, до якого діти швидко втратять інтерес і нудьгуючи чекатимуть завершення або намагатимуться перевести запропоновану тему на справді цікаву для них.

Не варто «засипати» дітей запитаннями — це швидко втомлює й набридає; вихователь має не поспішати відповідати самому, а дати можливість подумати; віддавати перевагу запитанням, що спонукають помислити, — дітям подобається виявляти свою обізнаність, вони полюбляють розв'язувати складні завдання; запитання доцільно адресувати всім дітям, а не окремій дитині — це спонукатиме до роздумів усіх без винятку дітей.

• Пам'ятайте, що, крім запитань, інтелектуальну й мовленнєву активність дітей стимулюють також: прийом педагогічної провокації (дорослий висловлює сумнівне твердження, яке діти намагатимуться підтвердити або спростувати); доцільно використовувати звернення до досвіду дітей; стимулювальні завдання, ігрові вправи, невеликі за обсягом, але влучні інформаційні довідки тощо.

Важливо створити під час бесіди живу емоційну атмосферу, задати розмові доброзичливий тон, поважати дітей як рівноправних співрозмовників. Це забезпечить інтелектуальну й мовленнєву активність дітей. Цьому сприятиме також ваша щирість, правдивість і простота у спілкуванні вміння викликати в дітей різні асоціації щодо обговорюваних понять. Адже лише особисті переживання та відчуття педагога можуть «заразили учасників інтересом до проблеми, що обговорюється, не залишити байдужими, стимулювати їхню власну активність і суб'єктну позицію.

На початку бесіди необхідно визначити, що для вас буде пріоритетним: показова дисципліна чи жива атмосфера пізнання. Часті зауваження щодо дисципліни і зовнішньої краси, як свідчить практика, за відсутності змістовної розмови не сприяють справжній дисципліні, а навпаки, емоційно нівелюють загальну позитивну й ділову атмосферу заняття. Застиглі, як пам'ятники, діти, може, комусь і здаються взірцем порядку, але не можуть виявляти емоційну, розумову та мовленнєву активність. Діти - не роботи. Коли їм по-справжньому цікаво, вам не треба буде їх заспокоювати, «всаджувати», адже їхня увага буде зосереджена на самому предметі пізнання.

Не намагатися спрощувати зміст бесіди, натомість спрямовуйте його на відкриття дітьми істини, свого знання, а не на репродуктивне запам'ятовування і відтворення у відповідях на запитання знань, поданих дорослим у готовому вигляді. Не займайте також у бесіді позицію «над розмовою», визнаючи себе одноосібним суб'єктом мовлення, заповнюючи бесіду власним змістом.

 

Полілог

Полілог — це керований вихователем (непомітно для дітей) живий діалог, у якому хід, суть висловлювань неможливо передбачити. І в цьому складність і водночас цікавість полілогу, адже ніхто зі співрозмовників не знає, що буде далі.

Суть поняття «полілог» стає зрозумілішою у зіставленні з бесідою. Адже полілог є одним з її різновидів. Проте, якщо одна з основних цілей бесіди — інформувати, сприяти засвоєнню, розширенню, систематизації знань і уявлень, то полілог спрямований передусім на формування вміння формулювати й висловлювати власну думку, міркувати, доводити, обстоювати свою позицію. За визначеннями науковців, полілог — це проблемна бесіда, дискусія, диспут, у яких стикаються різні позиції, різні погляди на певне питання. У результаті цього збагачується світосприймання, людина вчиться пізнавати себе, закони довкілля, виносить із них власні смисли, життєво необхідні для саморозвитку.

Зрозуміло, що, використовуючи полілог у роботі з дітьми дошкільного віку, потрібно враховувати специфіку віку і їхні можливості. Так, полілог не може бути самостійним видом заняття. Адже незначний життєвий досвід, недостатні мовленнєві можливості дошкільників, своєрідність психічних процесів зумовлюють обмеження проблемної розмови у часі.

Ключовим для полілогу є вибір теми. Правильно визначена тема спричиняє загальний смислоутворювальний ефект, піднімає мислення на більш високий рівень, допомагає усвідомити взаємопов'язаність усього з усім.

Варто обирати такі теми, які наближають дітей до осмислення найважливіших законів природи (усе пов'язане з усім; нічого з нічого не виникає і в нікуди не зникає; що надішлеш у світ, те тобі й повернеться; природа знає ліпше, навчись її слухати) і соціуму (Я у світі не один; моя свобода обмежена свободою іншого; взаємозалежність цінніша за незалежність). Саме у межах цієї проблематики і варто формулювати теми полілогів. Найчастіше вони мають вигляд запитання, що спонукає зробити свідомий аргументований вибір. Наприклад: «Відомо, що допомагати добре. А коли допомога - це погано?», «Що сильніше - слово чи рука?», «Чи можуть діти й дорослі обійтися одне без одного?», «Якого розміру «хочу»? Чи всі «хочу» однакові?», «Чи легко бути маленьким?», «Чи можуть знання зростати або зменшуватися?» тощо.

Для реалізації теми полілогу вихователю необхідно бути готовим до обговорення, навчитися слухати дітей, швидко реагувати на висловлювання, постійно корегувати хід полілогу.

Зауважу, що діти виявляють живий інтерес до полілогу, коли відчувають, що дорослому надзвичайно цікаво й самому одержати відповіді на проблемні запитання.

Які поради педагогу, як спонукати дітей висловлювати свої думки, ви б дали?

 

Як спонукати дітей висловлювати свої думки:

поради педагогу

Під час полілогу спілкуйтеся з дітьми «очі в очі». Для цього розмістіть дітей по колу або в інший спосіб так, щоб усі добре бачили одне одного. Самі займіть позицію «поряд», а не «над» дітьми, тобто розташуйтеся на одному рівні з дітьми. Доцільно домовитися про спільний для всіх спосіб показати своє бажання висловитися, поділитися думкою, а також сформулювати спільні для всіх правила, яких треба дотримуватися: не перебивати одне одного, почекати, коли дадуть можливість висловитися; бути уважним, поважати чужу думку, навіть і відмінну від твоєї.

Щоб у полілозі взяли участь якомога більше дітей, на початку вирівняйте «стартові позиції», тобто з'ясуйте, чи розуміють діти суть проблемного запитання і як вони його розуміють. Передусім варто спонукати дітей пояснити значення ключового поняття теми полілогу. Наприклад: «Що значить чинити по-справедливості? Як ви розумієте це слово?», «Як ви розумієте слово «винахідливий»? Винахідливою може бути лише людина чи й тварина також?».

Дотримуйтеся під час організації полілогу найважливішого принципу - діалогічності, суть якого можна сформулювати у правилі: «Нічого не говори сам, став мудрі запитання дітям». Дайте можливість дітям подумати, не поспішайте «заповнити паузи», і водночас навчіться відчувати продуктивність цих пауз: відчувайте, чи діти просто сидять і чекають, що буде далі, чи вони розмірковують. «Порожні» паузи небезпечні тим, що втрачається ритмічність розмови, а відповідно - інтерес дітей до неї. Продуктивні паузи важливі. Але якщо запитання складне для дітей (вони сигналізують про це зайвими рухами, відведенням погляду), спробуйте запропонувати дітям символізувати або візуалізувати/унаочнити суть проблеми: «Покажіть руками слово «ми». А тепер слово «я». Яке з них більше? Чому?», «Розкажи, як ти намалював би слово «успіх?».

Щоб діти виявляли активність та були ініціативними, уникайте під час спілкування з ними директивного тону. Відвертість, відкритість дітей необхідно заслужити. Ключем до цього буде повага до особистості дитини, відвертість, передусім ваша щира зацікавленість питанням, запропонованим для обговорення.

Полілог — це зіставлення різних поглядів щодо однієї проблеми. Тому важливо реалізувати принцип багатоваріантності, який дає змогу дітям звикнутися з думкою, що можуть існувати різні погляди на те саме запитання, не замикатися в межах одного підходу, орієнтує на пошук усіх можливих способів розв'язання поставленого завдання. Запитання до дітей мають орієнтувати від початку на існування декількох можливих варіантів: «Назвіть хоча б три способи, як швидко зробити светр важким?», «Запропонуйте чотири способи попросити вибачення в людини, яка не розуміє вашої мови?».

ІІІ. Підсумкова частина.

Підводячи підсумки нашої зустрічі, можна сказати що, забезпеченню ефективної мовленнєвої взаємодії з дошкільниками, крім добре відомих, описаних у багатьох підручниках методів і прийомів, сприяє щире бажання дорослого ПОЧУТИ дитину як носія власної думки, певної життєвої позиції, намагатися зрозуміти її і зробити свою думку зрозумілою для неї. Як кажуть: «Щастя - це коли тебе розуміють». Додамо: для початку - коли тебе чують.

 

 

 Друк  E-mail

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Яндекс.Метрика