Ось до нас прийшла зима - білосніжна, чарівна... Зимові явища та розваги, як люди зустрічають зиму, як готуються до зимівлі тварини, які птахи зимують в нашій місцевості та як люди їм допомагають - всі ці та інші знання здобудуть діти нашого закладу протягом грудня

Дитячі вередування і боротьба з ними

Дитячі вередування і боротьба з ними

Вередлива дитина – джерело постійних конфліктів, неврозів і стресових ситуацій для дорослих. Вередування не на користь і самому малюкові: він стає нервовим, постійно збудженим, через що з ним уникають конфліктувати однолітки. До того ж таке явище як вередливість не просто неприємне, а й небезпечне, бо може перерости в серйозне захворювання. Батькам, вихователям і вчителям важливо знати , якими ж зовнішніми виявами характеризується вередливість, у чому причина її виникнення, як запобігти перетворенню її на рису характеру і як працювати з дитиною, щоб нівелювати це явище. Вердливість тлумачиться як особлива поведінка дитини, що виявляється в недоцільних і нерозумних діях, необґрунтованому  не підкоренню вказівкам, порадам, вимогам дорослих, у прагненні наполягати на своєму. Вередливість у дошкільника переважно супроводжується такими зовнішніми проявами, як плач і надмірна хаотична рухова активність, а може зумовлюватися фізіологічними причинами та неправильним вихованням.

Фізіологічні причини:

1. Негативні впливи на нервову систему дитини захворювань перенесених матір’ю під час вагітності, зокрема інфекційних, а також приймання нею в цей період певної категорії ліків.

2. Ускладнені пологи, зокрема застосування щипців.

 3. Захворювання, перенесені дитиною, лікування антибіотиком, застосування наркозу.

4. Незадовільне самопочуття (короткочасне і тривале).

5. Перевтома, виснаження нервової системи та всього організму.

 6. Спадкова нервозність.

7. Адаптаційний період, різка зміна звичного стереотипу життя.

8. Нетривалий фізіологічний дискомфорт.

Розглянемо деякі з причин докладніше. Під час хвороби організм дитини мобілізує свої сили, спрямовуючи їх на виживання. Ця внутрішня боротьба виснажує нервову систему малюка, від чого він до всього байдужіє, або стає надмірно дратівливим. У такий момент досить навіть незначного подразника, щоб вивести дитину з рівноваги, викликати сльози. Отже, коли дитина хворіє, з нею слід поводитися з особливою увагою. Намагайтеся не провокувати бурхливих виявів незадоволення малюка: не готуйте справ, яких він не любить, не залишайте його самого, не вимикайте на ніч світло, якщо дитина боїться темряви. Не варто після хвороби раптово змінювати розпорядок дня дитини, що склався за цей час. Треба чітко нормувати режим її праці й відпочинку. Неприпустимо, щоб виснажена хворобою дитина інтенсивно вивчала новий матеріал (англ.. мова, музика тощо) намагаючись надолужити прогаяне, бо перевантаження організму призводить, як правило, до ускладнень, нервових зривів і навіть психічних порушень, першим симптомом яких і стає вередливість. Випадки вередливості дітей частішають навесні, коли організмові малюка бракує вітамінів і в період адаптації до нового режиму, нових умов життя (наприклад, коли дитина починає відвідувати дитячий садок, вступає до школи, коли повертається до школи чи дитсадка після тривалих літніх канікул). Нервозність, успадкована від батьків, небезпека подвійна. Оскільки в таких сім’ях дорослі, зазвичай, не здатні створити умови для правильного виховання дитини, що тільки поглиблює її хворобливі нахили. Нервові діти надзвичайно вразливі: їх легко образити, роздратувати вони втрачають контроль через найменші дрібниці. У здорової дитини капризування може бути пов’язане з неусвідомленою потребою усунути фізіологічний дискомфорт. Малі діти, часто не усвідомлюючи, що вони просто голодні, виявляють надмірну дратівливість. Аналогічною буде реакція, якщо малюка не поклали вчасно спати, або розбудили, коли він ще не виспався, отже необхідно подбати про достатню тривалість нічного сну. Після надмірного сміху бувають великі сльози. Це стосується і дитячої поведінки. Інтенсивні рухливі ігри, перегляд гостросюжетних мультфільмів забирають у малюка багато енергії, що приводить до нервового виснаження, й зумовлює різкий перехід від радості до сліз, вередування. Найкращий спосіб уникни ту такої ситуації – покласти дитину спати.

Причини вередливості, зумовленої неправильним вихованням:

1. Копіювання поведінки іншої людини.

 2. Неправильна спрямованість родинного виховання.

3. Тривале перебування дитини сам на сам з непосильними для неї проблемами.

 4. Невміння розподілити час та організувати своє дозвілля. 5. Відсутність інших шляхів для самоствердження та самореалізації.

6. Прагнення привернути до себе увагу.

7. Спроба розважитися.

Прорахунки у родинному вихованні різноманітні. Деякі батьки намагаються виконати будь-яку дитячу забаганку. Дитина сприймає це як належне, і тому, коли її волю виконують раптом не відразу, або несподівано у чомусь відмовляють, вона виявляє бурхливий протест (крик, сльози, тощо). Якщо внаслідок таких дій малий отримує бажане, стереотип поведінки закріплюється, і здоровий та веселий малюк поступово стає нервовим та дратівливим. Такій дитині дуже важко адаптуватися до колективу вимог освітнього закладу, особливо шкільного. Дитині треба показати, що плачем, криком та істерикою вона нічого не досягне. На формування хибного стилю виховання в сім'ї можуть вплинути хронічні захворювання дитини. Співчуваючи малюкові, дорослі чесно прагнуть оберігати його від сього складного чи небезпечного. Важливо, щоб батьки педагоги вміли поєднувати розумну турботу з вимогливістю і створювали умови для творчої, конструктивної діяльності дитини. Під оболонкою вередування іноді може ховатися розгубленість дитини перед непосильною роботою чи надмірними вимогами. Невміння дитини розподілити свій час призводить до того, що вона постійно щось не встигає зробити, а отже нервує і вередує. Набридає дорослим своїми примхами і малюк, не здатний організувати своє дозвілля. Нерідко трапляється, що дитина не може знайти продуктивного способу самоствердження в сім'ї чи дитячому колективі. Тоді вона намагається ствердитися, вередуючи серед близьких та однолітків. Отже, і в сім'ї, і в освітніх закладах на першому місці має стояти завдання – допомогти дитині знайти себе. Дитина ще може бачити у вередуванні спосіб розважитися, якщо їй набридає одноманітність життя. Якщо урізноманітнити щоденну діяльність дитини, звичка вередувати зникне автоматично. Не можна перевиховати дитину не усунувши причину вередливості. Залякування та покарання також неприпустимі, оскільки вони розхитують і без того травмовану нервову систему вихованця. Лишається єдиний спосіб правильне, розумне, людяне і досить суворе виховання, здатне цілковито нейтралізувати цю ваду і дати суспільству гідного громадянина.

 

 Друк  E-mail

Як ви хвалите свою дитину

Як саме ви хвалите свою дитину

 

Похвала може бути дуже різною і відповідно приносити різний ефект. Деякі види похвали можуть навіть принести шкоду у вихованні дитини. Як же краще хвалити дитину, щоб це йшло їй на користь?

 

Коли не треба хвалити?

Не варто хвалити дитину, за те, що далося їй саме по собі і без усяких зусиль. Похвала не ЗА КОНКРЕТНУ ДІЮ, а за можливість його здійснити не дає дитині стимулу реалізувати свої дані.

Дитина звикає,

що йому не потрібно щось робити,

щоб отримати схвалення, його хвалять вже за те,

що він просто такий, як є. 

Вкрай неприпустимо хвалити дитину за те, що далося йому легко, ставлячи його в приклад тим, кому щось не вдається, незважаючи на величезні зусилля. Така несправедлива оцінка дає дитині відчуття власної особливості перед іншими і незаслуженого статусу, що він краще інших від народження. Таке ставлення до дитини породжує в ньому егоцентричну тенденцію, а небажання долати труднощі – відмова від складних видів діяльності.

 

Як потрібно хвалити?

По-перше, похвала завжди має бути щирою і заслуженою, тільки тоді вона має справжню цінність і приносить свої плоди.

Відповідно, не варто хвалити дитину надто часто і без приводу, дайте можливість домагатися похвали і насолоджуватися і пишатися нею.

 

Навіщо потрібна похвала?

 

Похвала – це завжди схвалення дій, яке так необхідно дитині.

 

Похвала додає упевненості в своїх силах і правильності вибраного напрямку. Похвала здатна підбадьорити при невдачі і допомогти пережити її. Також похвала допоможе дитині зрозуміти, в чому його особливість, його талант, і направити його зусилля в потрібне русло.

 

 Друк  E-mail

Адаптація дитини до дитячого садка

 

       Дорослим необхідно знати, як допомогти малюкові пройти період адаптації, який полягає в плавному переході від сімейної домашньої атмосфери до умов дошкільного закладу.

  Дитячий сад - новий період в житті дитини. Для малюка це, перш за все, перший досвід колективного спілкування. Нові обставини, незнайомих людей не всі діти приймають відразу і без проблем. Більшість з них реагують на дитячий сад плачем. Одні легко входять в групу, але плачуть ввечері вдома, інші - погоджуються йти в дитячий сад зранку, а перед входом до групи починають вередувати і плакати.

 

Причини, що викликають сльози у дитини:

 

Тривога, пов'язана зі зміною оточення. Зі звичної, спокійної домашньої атмосфери, де мама поруч і в будь-який момент може прийти на допомогу, він переміщається в незнайомий простір, зустрічає нехай і доброзичливих, але чужих людей. Дитині буває складно прийняти новий режим дня, норми і правила життя групи, в яку він потрапив. У дитячому садку привчають до певної дисципліни, а в домашніх умовах вона не була так важлива. Особистий режим дня дитини порушується, це може провокувати істерики і небажання йти в ДНЗ.

Негативне перше враження від відвідування дитячого саду.  

Воно може мати вирішальне значення для подальшого перебування дитини в дошкільному закладі.

Психологічна неготовність дитини до дитячого саду.

Ця проблема найбільш важка і може бути пов'язана з індивідуальними особливостями розвитку. Найчастіше це відбувається, коли дитині не вистачає емоційного спілкування з мамою.

Відсутність навичок самообслуговування.

Це сильно ускладнює перебування дитини в дитячому  садку.

Надлишок вражень.

У садочку малюк відчуває багато нових позитивних і негативних переживань, він може перевтомлюватися і внаслідок цього - нервувати, плакати, вередувати.

                 Нескладні дії здатні зменшити тривожність

і позитивно вплинути на адаптацію дитини

до нових життєвих умов.

 

Деякі помилки і способи  їх запобігання:

 

Неготовність батьків до негативної реакції дитини на дошкільну установу. Батьки бувають налякані плаксивістю дитини, розгублені. Треба пам'ятати що, плаксивість - нормальний стан в період адаптації. При терплячому відношенні дорослих вона може пройти сама собою.

 

Звинувачення і покарання дитини за сльози. Це не вихід із ситуації. Від старших потрібні тільки терпіння і допомогу.

 

Перебування в стані стурбованості, тривожності. Батьки піклуються про громадську думку, відчувають внутрішній дискомфорт, хвилюються, що недостатньо гарні в ролі "мами" і "тата". А діти на тонкому душевному рівні відчувають стурбованість, і це ще більше посилює їх тривогу.

 

Знижений увага до дитини. Задоволені роботою ДНЗ, деякі мами полегшено зітхають і вже не так багато уваги, як раніше, приділяють малюкові.

Нескладні дії здатні зменшити тривожність

 і позитивно вплинути на адаптацію

 дитини до нових життєвих умов:

Бажено привчати дитину до ДНЗ поступово. Заздалегідь створювати  режим дня (сон, ігри і прийом їжі), що відповідає режиму ДНЗ і дотримуватися його ж на вихідних.

У перші дні не залишати малюка в ДНЗ більше двох годин. Час перебування потрібно збільшувати поступово.

Щоразу після приходу з ДНЗ  питати дитину про те,  як пройшов  день? Обов'язково потрібно акцентувати його увагу на позитивних моментах, т.к. батьки такими короткими зауваженнями здатні сформувати позитивне ставлення до дошкільної установи.

Якщо малюк плаче, варто взяти його на руки, заспокоїти - ймовірно, йому не вистачає дотиків матері, яких зовсім недавно було набагато більше.

Краще укладати дитину спати раніше. 

 

Бажано дати дитині пару днів відпочинку,

якщо він категорично відмовляється йти в дитячий сад.

Весь цей час треба розповідати про садок, про те, як багато цікавого його чекає там.

Нехай ці розмови будуть емоційно забарвлені,

вони допоможуть заспокоїти малюка.

 

 Друк  E-mail

Як заспокоїти дитину

12 прикладів заспокоїти дитину

 

                         Істерику зупинити практично неможливо,  але можна не дати їй розпочатися.

 

Як це зробити:

1)      Нагадайте про важливу справу, для якого потрібно відкласти плач.

Наприклад: «Давай ти пізніше поплачеш, а то скоро сонечко сяде, і якщо ти будеш довго плакати, ми не встигнемо погуляти».

Важливо, що ви не забираєте права малюка на сльози, просто просите трохи почекати.

І багато дітей погоджуються на таку поступку.

2)      Усвідомлений плач.

Попросіть дитину плакати тихим голосом (наприклад, щоб тата не будити) чи плакати низьким голосом (щоб у мами голова не захворіла). Якщо він послухає, справжнього плачу вже не вийде. Скоріше це будуть вокальні вправи, які швидко припиняться.

3)      Пропущений каприз.

Непомічений  поганий настрій може і само собою пройти.

Але пам'ятайте, що легко помилитися і проявити байдужість там, де необхідна турбота та участь.

Допоможіть дитині «перестрибнути» через каприз. Наприклад, малюк протестує проти одягання, а ви його запитаєте: «А як ти думаєш, з'явилися вже листочки на нашій берізки? Підемо, подивимося».

4)      3аговорки.

Працює в основному з малюками, але зате незалежно від стану дитини. Суть методу - говорити, говорити, говорити. І тоді зібрався заплакати крихітка прислухається й забуде про плач, а базікає ногами і небажаючий одягатися карапуз замре на кілька секунд. Ну і кашею так можна нагодувати, та й взагалі домогтися потрібного пасивного (що не потребує від дитини власних дій) поведінки. Повідомляти необхідно  щось розумне, корисне, розвиваюче).

5)      Сміх.

Заспокоювання примхливої дитини можна перевести в лоскотання або щось смішне. Не підходить при почалася істериці.

6)      Спробуйте відвернути  увагу малюка.

 Про «Дивись, пташка полетіла» знають всі мами і, особливо, бабусі. Можна ще по-іншому: «Ой, що це в тебе, вія на оці, почекай зараз витягну, а то вона заважає плакати». «А хто там на кухні шарудить, мені здається це мишка або їжачок, піду подивлюся ...» Важливо прийти на кухню першою і залишити на столі картонну мишку або коркового їжачка.

7)      «Я Тебе розумію».

 Іноді достатньо озвучити дитині, що він відчуває, щоб привід для плачу зник. Наприклад, скажіть: «Ти засмутився через те, що ми не змогли піти гуляти», і малюк зрозуміє, що ви небайдужі до його нещастя.

8)      Придумайте смішний ритуал.

Наприклад, як тільки малюк збереться заплакати - вмикайте фен, щоб сушити його сльози. Або пилосос, щоб почистити дитину від примх. Не використовуйте запропоновані рішення, якщо дитина боїться звуків побутових приладів.

 

І пам'ятайте - коли-небудь і вам трапиться плакати.

І від того, як ви поступаєте сьогодні,

залежить, відмахнеться, пройде повз вас

або проявить участь, допоможе, пожаліє.

 Друк  E-mail

Вперта дитина

 Вперта дитина

 

Якщо дитина  веде себе вперто,  батьки намагатимуться переламати  впертість, порівньоючи з рисою характеру.  Але насправді упертість, не є рисою характеру. Швидше за все, причина в неправильному вихованні, при якому батьки пригнічують самостійність, активність та ініціативу дитини, пред'являють до нього необґрунтовані вимоги. На все це одна дитина відповідає батькам протестом у вигляді впертості, а інший невмінням відстоювати свою думку і заниженою самооцінкою.

                               Необхідно змінити способи спілкування дорослого з дитиною.

 

Які ж зусилля вимагаються від батьків упертих дітей:

 

Х         Відмовитися від звичної позиції «я дорослий , отже завжди правий», що полягає ставленні до дитини, як до людини, яка має певні думки і бажання, які заслуговують на повагу, а не вимагати від нього беззаперечного і швидкого виконання всіх своїх вимог.

 

Х      Ваше  рішення має бути стійким Ви можете здатися швидше, і тоді дитина переконається, що «перемогти» батьків можна лише «впертістю».

 

Дорослим  потрібно виробити єдину систему виховання і встановити певні заборони.

 

Висунуті батьками заборони повинні бути:

Ø  розумними (а не принциповими);

Ø   обгрунтованими (дитина повинна розуміти, чому це не можна і як можна);

Ø  послідовними (що «не можна" сьогодні», то «не можна» і завтра ...).

 

х Виключити вирази, що підкреслюють негативні сторони дитини:

Ø  «Ти - упертий», «ти мене  нервуєш» і т.д.

 

х  Позбавтеся від команд і повчань. Використовуйте слова, що підкреслюють позитивні дії дитини:

Ø  «Як мені сподобалося, який порядок ти навів в іграшках!»,

Ø   «Я люблю, коли ти  гарно снідаїш» і т.д.

      

            Яка ж дитина не захоче повторити те, що сподобалося мамі.

 

х Зрозумійте, чого не любить Ваша дитина. Уникаючи відповідних конфліктних ситуацій, Ви скоротите і напади впертості.

 

х  Якщо  дитина все ж проявила впертість в якій-небудь ситуації - спробуйте переключити його увагу або домовитися з ним про компромісний варіант й дотриматися його. Але діяти треба не зверхньо, а на рівних.

 Друк  E-mail

Яндекс.Метрика