Ось до нас прийшла зима - білосніжна, чарівна... Зимові явища та розваги, як люди зустрічають зиму, як готуються до зимівлі тварини, які птахи зимують в нашій місцевості та як люди їм допомагають - всі ці та інші знання здобудуть діти нашого закладу протягом грудня

Психолог радить

Шановні батьки!

Коли звертатися до психолога?

 

Як часто в батьків виникають питання про виховання? Щодня? Ні, напевно, ще частіше. І багато мам і тат опиняються сам на сам зі своїми проблемами. Справді, що робити, якщо малюк регулярно влаштовує істерики? Або гризе нігті? Або боїться темряви?

Можна порадитися з подружкою. Цілком можливо, що вона що-небудь підкаже із власного педагогічного досвіду. Можна запитати в мами або свекрухи. Зрештою, виховали ж вони Вас і Вашого чоловіка. І нібито непогано вийшло! Можна накупити книг або журналів для батьків. Таких видань зараз безліч. І читати, читати, читати...

І все-таки, кожна дитина унікальна. Більше того, кожна ситуація теж унікальна. І батьки повинні усвідомлювати, з якою проблемою вони спроможні впоратися самостійно, а із чим потрібно все ж таки звернутися до фахівця.

Чомусь існує якесь упередження, що до психолога потрібно йти тільки в тому випадку, якщо ситуація зовсім критична. Мовляв, психолог нам не потрібний, у нас дитина нормальна, просто вередує, як усі.

Але батьки найчастіше бачать тільки свою дитину. А психолог працює з багатьма дітьми, і йому простіше побачити та порівняти особливості поведінки Вашої дитини з іншими малятами.

А потім, хіба батьки проходить спеціальну підготовку? Ні, вони вчаться виховувати дітей на власних помилках. Але іноді, помиляючись, ми робимо боляче малюкові, залишаючи слід у його душі на багато років.

Щоб не наробити помилок, варто спробувати вибудувати свою власну педагогіку або звернутися до психолога. Майте на увазі те, що серед психологів теж є фахівці різного профілю. Є сімейні психологи. Вони допоможуть Вам у розв’язанні сімейних конфліктів, гармонізують подружні стосунки. Але ж саме від гармонії в родині залежить духовне здоров’я Вашого маляти.

Дитячі психологи допоможуть Вам відповісти на питання про дитячу поведінку, скорегувати Ваш підхід до дитини, придумають і підкажуть, як краще діяти в певній ситуації.

Іноді так буває, що батьків турбує дитяча поведінка, але вони не можуть сказати, що ж саме їх тривожить. Тут теж допоможе психолог. Для цього існують спеціальні тести, які Ваша дитина сприйме як цікаву й захоплюючу гру. Разом із психологом Ви зможете розібратися в результатах тестів і краще зрозуміти свою дитину.

Багато мам і тат турбуються, що їхня дитина розвивається повільніше, ніж інші діти. Швидше за все, їм це просто здається, тому що в кожного малюка — свій темп розвитку. Але професійно і чітко на це питання відповість саме дитячий психолог.

Для дітей, які занадто тривожні, агресивні, соромливі, відчувають часті страхи, психолог може провести цікаві заняття, які називаються тренінгами. На таких тренінгах діти разом із психологом грають у звичайні, на перший погляд, ігри. А результат не змусить себе чекати. У дитини минають страхи, знижується агресія, підвищується впевненість у власних силах. Тому не слід забувати, що якщо у Вас виникають проблеми із дитячою поведінкою, Вам завжди готовий допомогти психолог.

 

Коли потрібно звертатися до психолога?

  • Якщо проблема не розв'язується тривалий час.
  • Якщо Ви знаєте, як розв'язати проблему, але Вам все-таки потрібна допомога.
  • Якщо Вас щось тривожить у дитячій поведінці, але Ви не можете зрозуміти причину.
  • Якщо Вам здається, що малюк відстає в розвитку від своїх однолітків. Швидше за все, Вам це здається. Але краще розставити всі крапки над І і не мучити дитину порівнянням з іншими дітьми.
  • Якщо у Вас є сімейні проблеми, і це відбивається на дитині.

 

 

 

Що таке самостійність?

 

Що таке самостійність? Кожен із батьків розуміє її по-своєму. «Це вміння ставити перед собою завдання й розв’язувати їх самому»,— скаже тато. «Це коли дитина робить щось без підказки дорос­лого»,— зазначить мама. А хтось із батьків просто вважає, що бути самостійним — це вміти без допомоги дорослого тримати ложку, одягатися, зав’язувати шнурки.

А чи даємо ми можливість нашим дітям бути самостійними настільки, наскільки це вже можливо в їхньому віці?

Самостійність — це не тільки вміння робити щось без допомоги дорослого. Це ще й уміння зробити щось нове, відкрити щось досі незвідане, зробити сьогодні хоч трохи більше, ніж учора.

Для кожного віку є свої «етапи» самостійності. У рік-півтора ми похвалимо малюка за те, що він схопив за ложку та потрапив нею в ротик, попросився на горщик. У три-чотири роки нас радують правильно застібнуті ґудзички та черевики, надягнуті на «правильні» ноги. А у шість-сім років ми вже не будемо цим захоплюватися, тому що настає час іншої мети і досягнень. І завдання дорослого — допомагати малюкові рухатися вперед.

Дуже важливим для розвитку дитячої самостійності є те, яку позицію займають дорослі.

Уявіть собі родину, в якій батьки дотримуються таких педагогічних правил: дітей потрібно обов’язково суворо виховувати, думку дітей ураховувати не обов’язково, тому що вони занадто малі, щоб щось вирішувати. Похвала в такій родині — рідкість. Зате негативні оцінки дитячих учинків звучать досить часто. Що отримують такі батьки в результаті?

В іншій родині поблажливі батьки вважають, що спеціально виховувати самостійність немає необхідності. У них немає чітких правил, меж та обмежень у сімейному вихованні. Дітей рідко заохочують, але і рідко роблять зауваження.

Оптимальна модель сімейних стосунків припускає, що батьки доброзичливо і зацікавлено спілкуються з дітьми, розумно їх контролюють. Крім того, вони обов’язково враховують думку дітей під час розв’язання важливих питань. їхній контроль сполучається з підтримкою бажання самої дитини бути самостійною і незалежною.

Звичайно, будь-хто із батьків скаже, що самостійності легко навчити зовсім маленьку дитину, коли її вчинки стосуються тільки самообслуговування або нескладних навичок спілкування.

А коли настає час шкільного дитинства або підліткового віку, батьки даремно тривожиться за життя та безпеку своєї дитини. З одного боку, це правильно. Але з іншого боку, не зможете ж Ви на все життя відгородити Ваших сина або дочку від усіх на світі проблем?

Який же вихід із цієї ситуації? По-перше, не лякати дитину. Адже інтуїтивно вона почуває Вашу тривогу, що блокує її самостійність. По- друге, подумати, чого, власне, Ви побоюєтеся? Швидше за все, якихось нетипових ситуацій. Наприклад, «що моя дитина буде робити, якщо застрягне в ліфті», «як вона добереться додому, якщо раптом зламається тролейбус». Щоб дитина була спокійна і могла самостійно приймати рішення, обговоріть заздалегідь всі виходи із можливих ситуацій. А найкраще — пройти з дитиною перший раз шлях разом — проїхати- ся тролейбусом та показати, де і на який транспорт можна пересісти у випадку поломки. Розіграти передбачувану ситуацію в ліфті і разом спробувати знайти з неї вихід, показавши, що можна робити, а чого в жодному разі робити не можна.

  • Як виховати в дитині самостійність?
  • Не перевантажуйте малюка своєю опікою та контролем.
  • Хваліть дитину за самостійні рішення.
  • Радійте самостійності дитини.
  • Не робіть за дитину те, що вона може зробити сама.
  • Частіше говоріть дитині: ти можеш, ти вмієш, ти зробиш це сама, тобі це під силу, у тебе вийде.

 

 Друк  E-mail

Яндекс.Метрика