Шановні батьки! На жаль, ми вимушені працювати в умовах карантину. Сьогодні діти - наші вихованці знаходяться вдома. Як організувати спільне дозвілля, чим зайняти дітей, як забезпечити їх повноцінний розвиток вдома - ці та інші поради ви зможете знайти у рубриці "Для вас, батьки". Заходьте на сторінку та користуйтесь.

Дитячі проблеми. Мені ліньки…

«Ох, він у мене такий ледачий…», «Дуже розумна дитина, однак ледача надзвичайно…», «Ну, нічого абсолютно робити не хоче. Тільки мультики переглядає!». Ці висловлювання про них, маленьких лінюхів. У спілкуванні матусь біля дитячої пісочниці тема дитячих лінощів виникає нітрохи не рідше, ніж тема агресії або сором’язливості, неслухняності або зайвої активності.

Коли матусь та татусів починають тривожити дитячі лінощі? Ні, зовсім не від самого народження, а приблизно років з п’яти-шести, тобто відтоді, коли починається підготовка до школи. саме в цьому віці дитина має набути основ самостійної поведінки, матусі й татусі чекають на ініціативу, але не всі малята готові її виявити. Потім настає період, коли дитина, Яка ще цілком слухає батьків, лінується насильно. Пік ледачої поведінки припадає на підлітковий вік, коли мама й тато уже не авторитет, і змусити дитину щось роботи не вдається. Батьки починають шкодувати про те, що нічого не зробили раніше, що втратили час і тепер уже запізно. Напевно, хтось із дорослих заперечить, що порівняно з іншими дитячими проблемами лінощі – не така вже й значна проблема. Але все у світі відносно. Коли ваша дитина тривалий час лежить на дивані з планшетом або блукає з компанією вулицею, замість того щоб учитися або хоча б трішки допомогти вдома, вам це не здасться неважливим і незначним. Адже щоб підтягти рівень знань, доведеться платити репетиторам, та й спілкування з дитиною вам коштуватиме чималих нервів. Тому пропонуємо не розв'язувати проблему тоді, коли це робити дуже складно, а вдаватися до профілактики. Чим раніше ви це зробите, тим краще.

Маленький лінюх

Малюк, який постійно лінується. Які особливості він має? Як зазвичай поводиться і чому відрізняється від решти малят?

Знову звернімося до скарг батьків. Що зазвичай говорять психологові дорослі, коли скаржаться на дитячі лінощі?

— Не хоче нічого робити...

— Якщо й робить, то абияк і після вмовлянь...

— Здається, що дитині просто нічого не цікаво...

— Я говорю, а він мене не чує...

— Удома взагалі не допомагає...

— Не хоче вчитися, лише грає...

Ледача дитина — це насамперед та, у якої є достатньо часу, щоб нічого не робити. Зазвичай малюки, які мають багато корисних і цікавих справ, рідко лінуються. Отже, одна з причин дитячих лінощів — це незайнятість дитини. їй просто часто нічого робити, але ж не всі діти вміють вигадувати собі справи самі. Поступово така поведінка стає звичкою, що складно коригувати.

У ледачої дитини рідко виникає бажання щось робити. Пасивність це її риса, що може бути пов'язана зі способом життя, з особливостями характеру. Що з цим вдіяти? Не забувати, що ваша дитина саме така. їй потрібні додаткові стимули, хоча б поки вона ще не стала дорослою. Наприклад, таких дітей краще виховувати в межах досить твердого розпорядку дня: о восьмій ранку підйом, потім зарядка, потім сніданок тощо. Поступово в малюка сформується звичка не «зависати», а рухатися, діяти.

Маленький лінюх віртуозно вміє уникати справ. «За п'ять хвилин зроблю!», «Уже йду!», «Незабаром!», «Завтра зроблю обов'язково!» — чудові слова-відмовки раз по раз злітають з вуст малюка. І якщо батьки відразу не звернули увагу на таку звичку дитини, то далі справа буде зовсім кепською.

Отже, ми з'ясували, що ледача дитина - та, якій не властива активність, яка вміє маніпулювати дорослими і має забагато вільного часу.

 

Що спричиняє?

Нам не завадить з'ясувати причини, звідки виникає дитяча лінь, і як відрізнити по-справжньому ледачу поведінку від інших проблем. Тоді нам легше буде впоратися із проблемою.

 

 

Яблучко від яблуньки недалеко падає

Тато повернувся з роботи. Він утомився. Мама просить замінити лампочку? «Стомився я» — і все тут. Лежить перед телевізором або сидить біля комп'ютера. Мама вирішила, що одного разу можна і не прибирати? Звісно, можна. Але наші діти — істоти дуже спостережливі. І вони стежать за нами завжди, коли не сплять. Вони бачать нашу поведінку не так, як ми бачимо її самі. І старанно все копіюють. Причому, як усім відомо, найкраще засвоюється саме погане, а не гарне. Десять вихідних поспіль ви прибирали оселю. Це минуло практично непоміченим. Натомість одного разу варто було розслабитися і дати собі можливість трішки полінуватися, як дитина поруч. Тепер вона має такий стереотип: можна чогось і не доробити або взагалі не зробити. Отже, слід поглянути на поведінку свого малюка як на віддзеркалення власної. Можливо, це я в чомусь поводжуся так само, як поводиться моя дитина? Можливо, це мені не хочеться чогось робити і я не можу себе змусити? Тому у вихованні малюка, схильного лінуватися, якнайкраще спрацьовує принцип «почни із себе». Найчастіше в родинах саме так і відбувається. Приходять батьки до психолога зі скаргою на ледачу дитину, психолог починає з'ясовувати ситуацію, і виявляється, що головне джерело лінощів у родині не дитина, а саме дорослі. Тож доводиться працювати з усією родиною.

 

Маленький маніпулятор

Ми вже говорили про те, що ледачий малюк майстерно вміє відмовитися від справ, причому батьки навіть не завжди розуміють, що їх ошукали. Нерідко доводиться чути такі слова: «Він так повільно все робить, що мені дешевше й простіше зробити все самій!», «Його доводиться так довго вмовляти, що простіше взагалі не просити». Водночас дорослі не замислюються, чому так відбувається. А вся справа в тому, що ми дозволяємо дитині так поводитися. Не прибрав іграшки, пообіцявши зробити це потім? А якою була реакція дорослого? У найкращому разі ви відповіли «добре» і більше до цієї теми не поверталися, тому що забули. А як потрібно? Слід неодмінно нагадати дитині про її обіцянку й наполягти на тому, щоб вона її дотримала. Малюк занадто повільно виконує якусь справу, сподіваючись на те, що ви поспішаєте й зробите все за нього? Це також варіант маніпуляції. Пропонуємо вам не піддаватися на провокації. Будьте впевненими й спокійними. Нехай дитина повільно, але самостійно доробить розпочате.

 

Який же ти ледачий!

Так говорять батьки ледачим і не дуже ледачим дітям. А результат? Якщо комусь постійно говорять, що він поганий, поступово руки опускаються і не виникає жодного бажання бути гарним. «Адже в мене однаково не вірять» — розмірковує дитина. Тому краще хвалити, а не сварити, підкреслювати такі риси в дитині, як працьовитість, уміння домагатися свого цілеспрямованість, здатність подолати своє небажання. Отже, слова «ти такий ледачий» «скільки можна лінуватися» та інші з батьківського лексикону потрібно виключити.

— Ти молодець, що завершив прибирати!

— Здорово, що ти сам вирішив це зробити!

— Я тобою пишаюся!

— Ти дуже працьовитий!

Ці й інші позитивні висловлення мають стати відмінним стимулом для того, щоб дитина хотіла щось робити. Адже, у першу чергу, наші діти орієнтуються на батьківське схвалення - що скаже мама і чи похвалить тато.

 

А може, лінуватися непогано?

Зі мною в класі навчався хлопчик. Він був по-справжньому ледачим. І я дуже добре пам'ятаю, що свої лінощі він дуже логічно пояснював. «Навіщо мені докладати купу зусиль? Наприклад, задали нам твір писати. Я його не написав. А вчителька перевірити забула. Ви сиділи три години, витрачали час. А я в цей час книгу читав, ту, яка мені подобається. Або сказали на суботник прийти. А я не прийшов, тому що проспав. Ну, сказала мені вчителька, що я погано вчинив. І все. А ви витратили півдня свого вільного часу». Звучить начебто не дуже привабливо. Але, до речі, сьогодні той самий учорашній хлопчик створив величезну бізнес-корпорацію й відмінно почувається. Нещодавно ми з ним зустрілися, і він розповів, що так само може не відвідати заходу або не зробити щось, що йому здається неважливим. «Тому, що все зробити просто неможливо. Я вибираю тільки те, чого вже напевне не можна не зробити», — сказав мені цілком успішний чоловік.

Що ж, і так трапляється. Існує думка, що найбільшого успіху в житті домагаються саме ледачі люди, які вдосконалюють наше життя саме для того, щоб не перепрацювати. Та й історії про успішних у житті трієчників і менш успішних колишніх відмінників також є. Ці факти свідчать про те, що виховання не має загальних правил. Усі діти дуже різняться, і там, де одну дитину потрібно обмежувати й контролювати, іншій краще надати волю. А визначити це можуть лише батьки.

 

Маленьким лінуватися можна?

Як ми вже запевняли, років до п'яти про дитячі лінощі говорити взагалі не можна. Адже що робить малюк? Він грає, спить та їсть. Де ж тут лінощі? У дитини відсутні обмеження, її нічого не змушують робити, усе тільки за бажанням. Тобто дитині лінуватися-таки можна, адже вона ще не вміє діяти самостійно, від неї мало що вимагають, і багато батьків навіть радіють, якщо їхня дитина чогось робити не хоче, тому що вбачають у цьому прояв сили характеру.

Розуміючи це, не чекайте, що настане година «х», коли дитина раптом стане щось робити. Якщо ви прагнете уникнути лінощів, дійте поступово. Привчайте дитину до самостійності. Показуйте їй, як чудово зробити справу швидко та якісно, щоб потім гратися й відпочивати. Хваліть за самостійні дії. Доручайте справи вдома, але ті, що цікавлять дитину. Наприклад, справи, що ви можете робити разом з малюком, а потім він виконуватиме їх самостійно:

♦ витирати пил;

♦ прибирати іграшки;

♦ допомагати матусі подавати на стіл легкі тарілки, серветки та їжу;

♦ нести неважку сумочку з магазину;

♦ годувати свійських тварин;

♦ згортати одяг.

Це тільки на перший погляд здається, що для маленької дитини важко знайти справи, у яких вона може допомагати та проявляти самостійність. Озирніться довкола, і ви дуже швидко придумаєте, чим спантеличити дитину. Зверніть увагу, що, як і в дорослих, у малюків є свої переваги. Хтось дуже любить мити з татом машину, а комусь подобається разом з мамою витирати посуд або чистити клітку для папужки.

 

А може, це не лінощі?

Іноді ми бачимо те, чого немає насправді. Тобто не всі ледачі діти насправді лінуються. Просто ми вважаємо проявами лінощів іншу поведінку. І таких випадків чимало. Якщо дитина чогось не робить, то дорослі доходять однозначного висновку: «Ледачий!». А вона, можливо:

 

... не ледача, а просто дуже повільна

Іноді в родинах, де ведуть дуже активний спосіб життя, батьки звикли жити у швидкому темпі й нічого не можуть робити повільно. І раптом народжується дитина, яка живе у своєму, повільному темпі. Дорослі відразу починають активно її підтягувати до свого ритму. «Швидше!», «Досить сидіти», «Побігли», «Знову сидиш, нічого не робиш?», «Ти що, заснув над тарілкою?». Спробуйте уявити, що ваша дитина живе в іншому вимірі. У неї немає роботи, на яку можна спізнитися, вона полюбляє грати в спокійні ігри, її темперамент не такий реактивно-швидкісний, яку вас. Натомість якщо ви повсякчас обсмикуватимете й критикуватимете її, може статися, що малюк незабаром ігноруватиме ваші прохання й уникатиме всіх можливих справ.

 

... не ледача, просто не вміє

Ви помічали: якщо в малюка щось не виходить, він може легко облишити розпочату справу. Не тому, що ліньки. Просто дітям (та и багатьом дорослим) не подобається бути неуспішними. Здорово, коли все раз - і вийшло! А тут дурниця якась. Не виходить, яких зусиль не докладай. Саме тому спочатку малюкові потрібна допомога дорослого, щоб опанувати якусь складну справу. І знов-таки, уникати критики й негативних оцінок його дій. «Спробуємо робити разом», «Я навчу тебе», «У тебе все обов'язково вийде», «Ти розумничок» — такі слова надихають дитину на подальші спроби опанувати те, що не виходило, дають можливість повірити у свої сили.

 

... не ледача, просто їй нецікаво

Учителька завзято намагається пояснити малюкові, як потрібно читати. Він літери знає, але вчитися читати не хоче. Сидить на краєчку стільця, гризе кінчик олівця й тільки й чекає, коли ж завершиться ця екзекуція. А батьки переймаються. Ще б пак, незабаром до школи, учительку спеціально запросили, щоб дитина в класі не виглядала найгіршою. А вона така ледача! Але в цьому випадку це не лінощі. Якби замість нудного уроку з дитиною грали, причому саме в грі її вчили б читати, усе було б відмінно. Дитину дошкільного віку цікавить саме гра, а не навчання. Цього, на жаль, не розуміють дорослі, які прагнуть запрошувати шкільних учителів, щоб забезпечити підготовку до школи.

Так трапляється не тільки з навчанням. Найпростіші хатні справи, а також дії щодо самообслуговування стають для дитини чимсь нудним і нецікавим, якщо дорослі просто нудно навчають, не враховуючи особливостей віку малюка. Наприклад, ви бажаєте навчити свою дитину прибирати свої іграшки. Як це зазвичай відбувається?

— Марійко, прибери свої іграшки. Склади їх у коробку, — говорить мама.

Маленька Марійка вдвох із мамою може закинути в коробку кілька іграшок, але далі їй стає нудно, і вона знаходить цікавішу справу. Мама робить висновок, що в неї досить ледача дочка.

Тепер згадайте про те, що діти ще не можуть утримувати увагу занадто довго. Щоб утримувати увагу до чогось, потрібно підтримувати інтерес. Отже, нудне прибирання також потрібно перетворити на гру.

— Приберімо твої іграшки разом, — говорить мама. — Я прибиратиму кубики червоного кольору, а ти — синього. Хто швидше впорається?

Або так:

— Нам потрібно швидко прибрати іграшки й покласти їх до цієї коробки. Але ми не просто складатимемо кубики, а закидатимемо їх. Ось так!

І ваше прибирання вже перетворюється на гру «Влуч у коробку».

Варіантів гри безліч. А що ви скажете про вмивання або чищення зубів? Щоб вам не довелося обвинувачувати дитячі лінощі, використовуйте ті самі прийоми змагання й стимулювання інтересу. Важливо не тільки зробити швидко, але й чисто та самостійно. Тому за самостійність можна дуже хвалити, усім дітям це приємно і запевнює у своїх силах. Щоб було чисто, не зашкодить позмагатися, чиї зубки сьогодні біліші або чий носик чистіший. Натомість швидкість можна підвищувати за допомогою піскового годинника або звичайного будильника.

 

Перемога буде за нами!

Щоб подолати дитячі лінощі, виховуйте силу волі малюка. Згадайте який-не-будь епізод зі свого життя, коли ви не хотіли щось робити, тому що було ліньки. Згадали? А тепер згадайте, як ви вольовим зусиллям усе-таки подолали лінощі та зробили те, що потрібно! Було відчуття перемоги над собою? Ще б пак! Завдяки своїй силі волі ви перемогли свої лінощі. А дитина? ЇЇ воля тільки-но починає розвиватися. Вона щойно починає боротися з лінню. Малюкові значно складніше впоратися з небажанням щось робити, ніж дорослому. Але вимагаємо ми від нього так само, якби він був двадцятирічним юнаком. А дитині дуже потрібна наша допомога, щоб упоратися зі своїми «не хочу» і «не буду». У такому разі допомагають заняття спортом. Адже в спорті відбувається щоденна боротьба із самим собою, подолання своїх слабкостей і небажання. Зверніть увагу: ледачих спортсменів не існує!

Як перемогти дитячі лінощі? Коротка інструкція для батьків

♦ ПРИПИНИ ЛІНУВАТИСЯ САМ.

♦ НЕ НАЗИВАЙ ДИТИНУЛЕДАРЕМ.

♦ ЗРОБИ ТАК, ЩОБ ДИТИНІ БУЛО ЩО РОБИТИ.

♦ ГРАЙ З ДИТИНОЮ, КОЛИ ХОЧЕШ ЇЇ ЧОГОСЬ НАВЧИТИ.

♦ РОБИ СПРАВУ РАЗОМ З ДИТИНОЮ, ЩОБ НАВЧИТИ ЇЇ.

♦ ХВАЛИ ДИТИНУ, КОЛИ ЇЙ УДАЛОСЯ ПЕРЕМОГТИ СВОЇ ЛІНОЩІ.

 

♦ ЗАПИШИ ДИТИНУ ДО СПОРТИВНОЇ СЕКЦІЇ.

 

 Друк  E-mail

Тиха година: навіщо вона потрібна і як навчити дитину відпочивати вдень

Малюки, які відвідують дитячий садок, досить швидко звикають до того, що вдень треба відпочити. Хтось спить, хтось просто тихенько лежить. Звичайно, є такі, кому не хочеться лежати і, тим більше, спати. Ті діти, які садок не відвідують, набагато частіше не відпочивають вдень, ніж їхні «дитсадкові» однолітки. Мами і татусі не вважають за потрібне дотримуватись «тихої години» в режимі дня. Вони пояснюють це тим, що їхній малюк «не любить спати вдень», «його не вкладеш», «він не надто втомлюється». Ще 10-15 років тому денний сон для дошкільників був обов'язковим. Сьогодні ситуація змінилася. З одного боку, час денного сну скорочується. З іншого - кількість дітей, нервова система яких потребує денного відпочинку, збільшується.

З'ясуймо, наскільки денний сон корисний і потрібний дошкільникові, скільки він має тривати і чи так шкідливо не спати вдень.

 

Декілька прийомів для нормалізації денного сну

Пограйте з дитиною. Дошкільники із задоволенням залучають до дій іграшки. Ось і покладіть спати іграшки.

— Спробуй-но покласти спати свого ведмедика (ляльку, зайчика).

Такий прийом ефективно спрацьовує, якщо дитина вередує і не погоджується навіть трохи полежати.

Якщо дитина відмовляється полежати вдень через те, що їй нудно, ви можете застосувати всілякі «мотиватори». Наприклад, якщо малюк добре відпочив, потім може пострибати на батуті або полазити на шведській стінці.

Розкажіть дитині про те, як вона була зовсім маленькою. Такі розповіді про дитинство допомагають трохи повернутися в той вік, коли дитина нормально сприймала денний відпочинок. Психологи називають такий прийом регресом.

Якщо дитину складно умовити полежати, запропонуйте гру: уявіть разом, що ви — маленькі бегемотики або тигренята, яким треба сховатися на деякий час, — полежати і постаратися видавати якомога менше звуків.Звернімося до сучасних наукових досліджень. Лікарі і фізіологи говорять про те, що короткочасний денний сон у дорослому віці знижує ризик інфарктів та інсультів, що виникають через постійні стреси і підвищені фізичні і психічні навантаження. У доповіді, пропонованій на конгресі Європейського суспільства кардіологів, ідеться про те, що денний відпочинок упродовж хоча б 30-40 хвилин помітно знижує ризик раптових стрибків артеріального тиску в дорослих людей. Погодьтесь, що це дуже важливо, враховуючи кількість людей, які страждають підвищенням АТ. Є дані, які підтверджують, що відсутність денного сну або відпочинку спричиняє підвищення артеріального тиску (на 6 % випадків більше), а ризик розвитку інфаркту міокарду та інсульту підвищується на 10 %. У дослідженні брали участь близько 400 людей обох статей, старших за 60 років, пацієнтів лікарні в Афінах.

Людині потрібно спати не раз на добу, а двічі. Такий висновок зробили нещодавно фізіологи. Вони довели, що невелика денна перерва на сон збільшує концентрацію уваги і продуктивність праці. У Японії, США та Німеччині багато фірм навіть вводять у свій робочий день обідню перерву на сон.

 

Про дитячі біоритми

Чим менша дитина, тим більше відпочинку в денний час їй потрібно. Така своєрідна «перерва» необхідна, в першу чергу, нервовій системі, причому будь-якого типу. Наприклад, малюкові зі збудливим типом нервової системи — щоб перелаштувати організм з безперервної активності на стан хоча б відносного спокою. Дитині з «повільною» нервовою системою — щоб впоратися з навантаженнями. Тимчасова закономірність дитячого сну протягом доби така: до трьох місяців дитина має спати не менше ніж 16-20 годин на добу. Від трьох до шести місяців тривалість сну скорочується до 14,5 годин на добу. Однорічна дитина відчуває потребу уві сні тривалістю приблизно 13 годин.

Чотирирічні діти сплять близько 12 годин, а з шести років — близько 10 годин. Розподіл між денним і нічним сном може бути індивідуальним. Та зазвичай дитина відпочиває вдень від години до двох.

Приблизно у сім-вісім років потреба в денному сні зменшується. Дитячий організм перебудовується на монофазний (тільки нічний) сон. Отже, в цей період від денного сну можна відвикати. До дванадцяти років дитина може мати продуктивний сон близько 8,5 годин на добу.

Насправді тривалість денного сну кожної дитини має регулюватись її власними біоритмами, особливостями організму і нервової системи. Тож завдання батьків — не ламати дитячий організм, а, навпаки, дослухатися до нього і вибрати оптимальний режим сну і відпочинку.

Більшість педіатрів і нерволатологів наполегливо рекомендують укладати дитину спати вдень. До такої ж думки - схиляється чимало досвідчених батьків.

Що заважає денному сну?

Мультфільми перед сном або під час відпочинку. Взагалі не можна залишати дитину засинати перед телевізором або комп'ютером. Усі сенсорні системи дитини потребують відпочинку. Тому важливо, щоб зовнішніх подразників було якомога менше.

Активні ігри перед «тихою годиною». Якщо дитина грає в активні ігри перед «тихою годиною», їй буде важко перелаштуватись з режиму пильнування на режим спокою. І знадобиться значно більше часу, щоб заснути, ніж малюкові, який поводився спокійно.

Жорстка позиція батьків. Якщо мама або тато, бабуся або няня з криком заганяють дитину в ліжко, а малюк плаче і влаштовує істерики, то навряд чи він спокійно відпочиватиме потім. Важливо, щоб дитина перебувала у спокійному емоційному стані, тоді її відпочинок буде повноцінним.

Щільний обід. Зазвичай, якщо дитину перегодовують за обідом, почуття пересичення і повного шлунка заважає засинати або просто відпочивати.

Порушення режиму дня. Якщо дитина спить удень не щодня, а подеколи, якщо час денного сну постійно зміщується (то раніше, то пізніше), біологічний годинник організму збивається і не може правильно налаштуватись на відпочинок.

Використання денного сну як покарання. Нерідко доводиться бачити ситуацію, коли дитину, яка погано поводиться, батьки укладають в ліжко замість покарання. «Сьогодні спатимеш вдень, бо не слухався», «Сьогодні спатимеш не годину, а дві», — говорять батьки. Так формується негативне ставлення до денного відпочинку.

Якщо дитина категорично відмовляється спати, запропонуйте

їй тихенько полежати в ліжечку.

Проблеми, які можуть виникати під нас і після денного сну

Млявість після денного сну. Дитина ледве прокидається і після «тихої години» здається безсилою і сонною. Зазвичай таке трапляється, якщо дитина довго заспокоювалася, налаштовувалась на відпочинок і заснула тільки перед пробудженням або незадовго до нього. Щоб малюк легше прокидався, відкрийте віконце, щоб впустити сонячне світло і свіже повітря. До речі, вкладати дитину відпочивати треба в добре провітрюваному і трохи прохолодному приміщенні, щоб вона не перегрілася. Саме задуха може викликати млявість у малюка. Через деякий час після пробудження запропонуйте дитині рухливі ігри, будь-яку рухову активність, а не щільну їжу або пасивне проведення часу. Увімкніть веселу музику.

Енурез під час денного сну. Іноді під час денного сну дитина може намочити трусики так само, як і під час нічного. Проблема енурезу пов'язана з особливостями нервової системи дитини. Також проблема може виникнути тоді, коли, наприклад, малюк тільки почав адаптуватися до дитячого садка і енурез проявився як реакція на стрес. Завдання батьків у такому разі — поводитись спокійно, не карати дитину, не кричати на неї і не соромити. Перед «тихою годиною» не давайте дитині надто багато пиття, попросіть сходити в туалет. Хваліть, якщо малюк сходить у туалет відразу після денного відпочинку. Поступово проблема мимовільного сечовипускання мине.

Занадто тривалий сон, після якого дитині важко прокинутися і почуватись бадьорою. Наприклад, дитина перевтомилась або довго не могла заснути, та ось сон нарешті зморив її. Тиха година закінчилася, усі дітлахи побігли на підвечірок, і тільки цей малюк солодко спить і ніяк не може прокинутись. Якщо ж ви його розбуркаєте, він поводитиметься вередливо. Щоб так не сталося, привчайте дитину до того, що після сну треба неодмінно виконати зарядку, вмитися. Увімкніть веселу і динамічну музику. Щоб навчити дитину плавно переходити від сну до неспання, домовтесь про умовні сигнали. Наприклад, коли ви поцілуєте малюка, він повинен знати, що цей умовний сигнал означає: «Час прокидатись».

Чому в деяких дітей відсутній денний сон?

Дитина не засинає вдень з багатьох причин. Наведімо ці причини і підкажемо батькам вихід із кожної ситуації.

Причина відсутності сну

Як налагодити денний сон?

Дитина вважає, що вдень сплять тільки малюки. Це пов'язано з формуванням позиції дорослої і бажанням постійно бути активною і включеною, «як доросла людина», «як мама з татом»

У цій позиції немає нічого страшного. Але набагато краще, якщо дитина реалізовуватиме своє прагнення стати дорослою і наслідувати батьків у чомусь іншому. Наприклад, в опануванні дорослих навичок. Привчайте дитину до самостійності, учіть її робити те, що робите самі. А денний відпочинок краще залишити, трохи скоротивши його тривалість

У дитини збудлива нервова система, малюк постійно активний, його важко вкласти відпочивати вдень. Сьогодні таких малюків чимало. І справа навіть не в якихось спеціальних діагнозах. Мами і татусі скаржаться на дитячу збудливість, порушення в режимі сну-пильнування, емоційні спалахи, порушення поведінки

Такі збудливі діти обов'язково мають дотримувати правильного режиму дня, зміни активності і відпочинку. Деякий час, близько двох тижнів, постежте за тим, до якого ритму життя більше схильна ваша дитина. Відкоригуйте режим дня. Виберіть оптимальний час для денного відпочинку і його тривалість

Дитина не звикла відпочивати вдень.

Наприклад, батьки тривалий час не вкладали дитину спати або відпочивати вдень, а тепер вирішили «робити все правильно» і ввели «тиху годину». Або дитина була «домашньою» і вдома не спала вдень, а тепер відвідує дитячий садок

Налагодити денний сон можна, і робити це треба поступово. Якщо до цього дитина відпочивала вдень лише зрідка, а тепер ви вирішили щоденно влаштовувати «тиху годину», спочатку нехай вона буде нетривалою. Не вимагайте від дитини неодмінно спати. Нехай просто лежить спокійно і постарається прикрити оченята. Ви можете сидіти або лежати поруч і погладжувати малюка. Формування звички до денного відпочинку може тривати від одного місяця до трьох

Батьки вважають, що їхній дитині не потрібен денний відпочинок. Вони на-повнюють дитячий розклад всілякими активними діями, щоб не марнувати «дорогоцінного часу», вважаючи післяобідній час найпродуктивнішим

Усі батьки мають право будувати режим дня дитини на власний розсуд. Проте не слід ігнорувати індивідуальні особливості малюка. Надмірні навантаження, постійна активність можуть спричинити нервові зриви і соматичні хвороби. Варто переглянути свої позиції, враховуючи користь для дитини

У дитини мало фізичних навантажень і активних занять, тому вона не хоче від-почивати вдень. Малюк просто не втомлюється

Важливо, щоб інтелектуальні і фізичні навантаження в житті дитини були збалансованими і їх було достатньо. Адже якщо дитина веде малорухомий спосіб життя, не займається фізкультурою, мало гуляє, то її організм просто не має потреби відпочивати вдень

Дитина надто пізно прокидається вранці. Пізні пробудження призводять до того, що дитина лише о 15-16 годині стає досить активною. їй аж ніяк не хочеться лягати спати о 12:30-13 годині

Збалансований режим дня передбачає, що дитина пробуджуватиметься близько 7-8 години ранку і лягатиме спати приблизно о 20:30- 21 годині. Якщо ж малюк прокидається о 9-ій або 10-ій ранку, то весь його день буде «зрушений». Особливо важко тим дітям, у яких спостерігаються проблеми з адаптацією. Спеціалісти рекомендують нормалізувати режим сну, поступово пробуджуючи дитину раніше і вкладаючи

спати пізніше

 Друк  E-mail

«Школа лихослів’я» або Чому діти обзиваються і вживають погані слова

Розпочнемо з історії, розказаної однією засмученою мамою.

«— Ваш син сьогодні обзивав дітей під час прогулянки некультурними словами, — зустріла мене вихователька на порозі групи.

    Ой, який жах! і звідки тільки він це бере? Удома ми так не висловлюємось, — відразу ж почала виправдовуватись я.

    Павлусе, скажи, навіщо ти говорив погані слова і обзивав друзів? — запитала я в сина дорогою додому.

    А тому, що вони мене в гру не брали, ось я і розлютився! — войовничо відповів Павло.

    Але це не привід ображати людей, — я була дуже строгою, але справедливою мамою.

    А я не ображав. Я гнівався. Тато теж так робить. Якщо його на дорозі хтось обганяє або якщо не виходить щось полагодити, він теж такі слова говорить».

Ось така історія...

Ми не відповімо цій мамі так, як тоді відповіла вихователька: «Усі батьки так говорять, а самі вдома лаються. Ось діти і чують те, що не потрібно».

Насправді причин для дитячого лихослів'я набагато більше. Спробуймо їх з'ясувати. І виробімо стратегію на той випадок, якщо дитині все-таки захочеться вжити некультурні слова. Ми навчимося правильно реагувати на подібну поведінку.

 

Звідки в лексиконі хороших дітей з’являються погані слова?

Джерело перше. Родина

Мама, тато, старший брат чи сестра, інші родичі

Іноді дорослі самі не помічають, що вживають «погані слова». У деяких вони вириваються зопалу, а дехто вважає, що дорослим їх говорити можна, а дітям - ні, але не розуміють, що малюки повторюють практично все, що говорять їхні улюблені батьки.

Окрім батьків є що старші брати та сестри. Вони теж можуть стати «вчителями» для молодших. Адже саме на них прагнуть бути схожими малюки.

Чуючи гострі слівця з вуст старших братів та сестер, молодші можуть не повторювати їх відразу, а приберегти на потім, коли поруч не буде       батьків. Що думають маленькі діти? Що дуже хочеться бути «як старший брат» (або сестра) Та поки що ніяк не виходить, «якщо спробувати поводитись так само, здаватимешся дорослішим», - міркують діти.

Джерело друге. Інші діти

Друзі, подруги

Кожна дитина неодмінно спілкується з іншими людьми. Найбільше часу вона проводить із дітьми, граючи в ігри. Оскільки культурний рівень сімей відрізняється, а також різниться й ставлення до виховання дітей у різних  сім’ях, то дитина цілком може почути нецензурні, лайливі слова від інших дітей. Якщо ви запитаєте у своєї дитини, де його «зачепила». У деяких випадках ви можете почути від малюка, що поганих слів його навчив Вовка або Маруся (залежно від того, з ким сьогодні грала дитина). І він може не бачити нічого жахливого в тому, що так висловлюється, адже інші діти  так говорять. А ще тому, що саме таке «мовлення» є прийнятним у тій компанії, де спілкується дитина.

Джерело третє. Чужі дорослі

Сусіди, перехожі, водії.

Сусіди, електрики, сантехніки, просто перехожі, нетверезі відвідувачі кафе й інших закладів, пасажири транспорту і водії. Джерелом поганих слів можуть бути дорослі люди, яких дитина просто зустріла на своєму шляху. Уникнути цього практично неможливо. Сусід дядько Вася лається так голосно, що не почути його просто неможливо. Водій автобуса вилаявся, коли автомобіль, що їхав попереду, різко загальмував. Покупець у магазині, з’ясовуючи стосунки з менеджером, надто розлютився і голосно обзивав поганими словами працівника торгівельної точки. Не триматимете ж ви дитину весь час удома, не водитимете її вулицею у навушниках.

Джерело четверте. Засоби масової інформації

Телевізор, інтернет, кіно, реклама, радіо

Сьогодні лихослів'я просочилося не лише В сім'ю або дитячу компанію. Лайки лунають з екранів телевізорів і кінотеатрів, мало не пропагуються в інтернеті. Оскільки дитина може бачити і телепередачі, і фільми, самостійно «гуляти» інтернетом, вона може чути ті слова, які ми називаємо «поганими».

 

Як поводитися з дитиною, якщо вона говорить погані слова?

Залежно від того, у якому віці вона це робить

1,5-2 року

Поки малюк ще не розуміє значення «поганих» слів, які може повторити. Він лише копіює почуте. Але якщо ви звернете увагу малюка на «погані» слова, кричатимете на нього або битимете по губах, то, швидше за все, ці слова запам’ятаються йому надовго. Ви можете сказати дитині:

— Будь ласка, не повторюй це слово. Воно погане, негарне, нехороше.

Деякі діти перевіряють батьківську реакцію і повторюють слово кілька разів. Ваше завдання — рівно і спокійно дати дитині зрозуміти: вам не подобається, коли вона вживає такі слова. Ви цього не схвалюєте.

3-4 роки

Для багатьох малюків три-чотири роки — це вік, коли вони йдуть до дитячого садка. Саме там вони можуть дістати новий словниковий досвід. Дуже важливо те, як реагуватимуть батьки на дитячу поведінку. Жорсткі покарання призведуть лише до того, що дитина припинить вживати «погані слова» у присутності батьків. Але це не означає, що вона їх не використовуватиме ніде. Найкращий засіб у такому разі — пояснити, чому правильно не вживати таких слів. Пояснювати їх значення малюкам ще зарано.

4-5 років

У дітей цього віку більше усвідомленості. Вони стають дуже активними. Ними рухає цікавість, а також бажання робити по-своєму, не підкорятися дорослим. Усі «заборонені» слова вони можуть вимовляти навіть на зло дорослим, навіть знаючи, якою буде реакція. Дитина, не розуміючи значення деяких слів, добре чує інтонації, з якими їх вимовляють. Деякі батьки вибирають таку тактику: чуючи лайливі слова, роблять вигляд, ніби не помітили або не розчули те, що сказала дитина. Тоді малюк сприймає це як мовчазне схвалення своєї поведінки.

6-7 років

Дитина вже досить доросла для того, щоб розуміти, що говорить. Вона обізнана щодо того, що є слова погані, а є хороші. І чудово знає, «що таке добре, а що таке погано». Однак говорить те, чого говорити не треба. Що спонукає її до цього?

·        Бажання привернути увагу, нехай поганим, проте доступним способом.

·        Наслідування когось, на кого дитині дуже хочеться бути схожою.

·        Прагнення розлютити батьків або інших дорослих.

·        Бажання здаватися дорослою і самостійною.

 

Програма дій для батьків, які хочуть,

щоб їхня дитина говорила красиво і культурно

·     Визнаймо той факт, що виховати дитину так, щоб вона не чула жодного лайливого слова, просто неможливо. Отже, непритомніти через це або вважати свого малюка злочинцем від того, що він вимовив декілька лайок, не слід.

·     Найгірша реакція з боку батьків на вимовлення дитиною лайок — це крики, побої, покарання. У такий спосіб ви караєте дитину за те, що фактично робите самі. Дорослішаючи, дитина бачитиме всю несправедливість того, що відбувається. «Чому це тобі можна так говорити, а мені ні?», «А тато теж такі слова говорить» — заперечити такому дуже складно. За деякий час ви вже не зможете робити зауваження своїй дитині, яка подорослішала.

·     Нерідко маленькі діти, «пробуючи слова на смак», можуть самі винайти такі, що дуже схожі на непристойні. Відверніть малюка, щоб він забув трохи ті слова, які в нього вийшли. Запропонуйте інші словосполучення.

·     Стежте за своїм мовленням. Навіть одноразове вживання непристойних слів батьками примушує дітей запам'ятовувати «погані слова». Тому розмовляйте так, як ви хотіли б, щоб розмовляла ваша дитина.

·     Розвивайте словниковий запас дитини. Навіть лайливим словам цілком можливо знайти більш-менш пристойний еквівалент. Читайте малюкові книги, вивчайте з ним вірші. Якщо в дитини багатий словниковий запас, вона використовуватиме у своєму мовленні нормальні, культурні слова, а не жаргон або лайки.

·     Не робіть вигляд, ніби вам усе одно або що ви не чуєте того, що говорить дитина. Обов'язково реагуйте на почуте, причому без крику і роздратування.

·     У віці чотирьох-п'яти років дитина може адресувати свої погані слова батькам, бабусям і дідусям. Так вона висловлює протест. Малюк прагне бути самостійним і незалежним, його можуть дратувати батьківські вимоги. «Я тебе не люблю», «Ти погана», «Ти дурень!» — так малюк перевіряє батьківське терпіння. Не варто ображатися, бити дитину по губах, називати нехорошими словами. Ви можете висловити своє невдоволення: «Мені не подобається, коли зі мною так розмовляють!» До речі, дитина зовсім не хоче сказати, що не любить своїх батьків. Вона просто намагається показати, що вже доросла і хоче бути самостійною. За допомогою неприємних слів дитина намагається викликати в дорослих емоційну реакцію.

 

Маленька контрольна робота

Завдання перше

Дитина раз у раз вимовляє непристойне слово, явно не розуміючи, що воно означає.

Що ви робитимете в такій ситуації?

а) Лаятимете малюка і зажадаєте, щоб він замовк.

б) Не звернете уваги на ці слова. Маленький, повторює те, що чує. Подорослішає — зрозуміє.

в) Покличете тата/маму, нехай сам(-а) покарає дитину.

г) Спокійно поговорите з дитиною, поясните, чому так. слова не варто вживати.

 

Завдання друге

Дитина гуляє на дитячому майданчику. Мама одного з дітлахів, з якими грає малюк, підходить до вас і скаржиться, що ваша дитина обізвала м малюка. Що ви робитимете?

а) Лаятимете дитину і пообіцяєте покарати, щойно прийдете додому.

б) Влаштуєте скандал із цією мамою, нехай не повчає вас, як виховувати дітей.

в) Спокійно відведете дитину в бік і поговорите з нею про те, чому недобре обзивати інших людей.

г) Скажете цій мамі, що такого не може бути. Ваша дитина ніколи не лається, тому що вона з пристойної сім'ї.

 

Завдання третє

Дитина кілька разів поспіль повторює непристойне слово, час від часу поглядаючи на вас. Як ви на це реагуватимете?

а) Дасте дитині по губах.

б) Скажете, що це нехороше слово і що його говорити не треба.

в) Відвернетеся і зробите вигляд, ніби не чуєте того, що говорить дитина.

г) Розповісте дитині про те, що це непристойне слово означає, а потім пообіцяєте покарати, якщо вона ще раз повторить слово.

 

 

  Завдання четверте

Дитина приходить з дитячого садочка, називає непристойне слово і запитує вас, що воно означає. Що ви робитимете?

а) Скажу дитині, що це жахливе слово, що воно непристойне і його не можна повторювати.

б) Покараю дитину, щоб іншого разу не повторювала всіляких дурниць.

в) Піду в дитсадок і з’ясую, чому моя дитина приносить додому подібні слівця.

г) Спокійно і впевнено поговорю з дитиною. Якщо дозволяє ситуація, поясню значення слова. розповім дитині, чому такі слова говорити недобре.

 

Завдання п’яте

Дитина не хоче прибирати свої іграшки. Вона у відчаї говорить: «Ти поганий(-а)!» або використовує лайку. Що ви робитимете?

а) Нічого не відповім, відразу нашльопаю, щоб більше так не робила.

б) Скажу, що мамі/татові такого говорити не можна.

в) Спокійно поговорю з дитиною, розповім, що погані слова говорити недобре, що це дуже ображає.

г) Взагалі не розмовлятиму з нею, ображуся.

 

Звичайно, кожна ситуація індивідуальна. І діти поводяться по-різному, і батьки реагують теж по-різному. Проте якщо ви хочете навчити свою дитину розмовляти ввічливо, без використання грубих, нецензурних слів, слід дотримувати певних правил.

Перевірте себе.

Правильні відповіді в цих п'яти ситуаціях:

Завдання перше — г).

Завдання друге — в).

Завдання третє — б).

Завдання четверте — г).

Завдання п'яте —в).

,

 Друк  E-mail

Що означає бути хорошими батьками і як цього досягти

Напевне всі матусі і татусі хоч раз у житті вважали себе жахливими батьками. Коли здавалось, що ти не вмієш виховувати. Що тебе взагалі потрібно позбавити батьківських прав за те, що ти робиш. І що в тебе не виходить виховати «нормальну» дитину. Чому так відбувається? Ось на що скаржаться батьки і які «помилки» вони вбачають у своїх діях.

       Я мало часу приділяю дитині.

       Я не можу стриматись і гримаю на дітей через дурниці.

А потім мені дуже соромно за самого себе.

       Я страждаю від того, що не виявляю до дитини теплих почуттів. Напевно, я якась неправильна мати.

       Мені здається, що я найжахливіша мати у світі, тому що я забагато працюю.

       Я не знаю, чи добре, що я завжди намагаюсь захистити дитину від усіх життєвих труднощів. Але мені так страшно за малюка, що я все-таки боюся відпустити його.

       Я усвідомлюю, що шкільні оцінки не є найголовнішими в житті. Але нічого не можу вдіяти.

       Я дуже люблю свого меншого сина, і мене страшенно дратує старший син-підліток. Розумію, що це неправильно. Але нічого не можу вдіяти. Зі старшим навіть не спілкуюся.

Хтось переймається через те, що скривдив дитину, підвищив на неї голос або відлупцював. У когось виникає провина через те, що він не може проводити достатньо часу із сином або дочкою. Причини в усіх різні. Але відчуття, що ти поганий батько, дуже схоже. І воно значно ускладнює життя.

Усі батьки припускаються помилок. І це нормально. Ненормально повторювати свої батьківські помилки, не роблячи при цьому жодних висновків.

Хочете бути чудовими, улюбленими батьками? Хочете встановити дружні стосунки з дітьми? Тож поміркуймо, як виправити свої батьківські «недоробки».

 

Я підвищую голос на дітей!

Тато Ніни та Альоші має запальний характер. Раз ураз він кричить на дітей через дрібниці або взагалі незаслужено. Тепер діти намагаються спілкуватися з ним якомога рідше. Нещодавно тато вилаяв дитину за те, чого вона не робила. І покарав. А потім навіть не попросив вибачення. Коли мама намагалась вступитися за дітей, чоловік нагримав і на неї.

Як можна поводитись інакше?

Мабуть, незаслужене покарання — це привід для дитячих образ, як: можуть залишитись на все життя.

Дітей виховувати непросто. Навіть дуже складно. І ні в кого не виходить робити це ідеально. Не треба карати дітей, не з'ясувавши, що до чого. І кричати на дітей неправильно. Це привчає їх до того, що крик, який принижує, — це нормально. До речі кажучи, діти з низькою самооцінкою - це саме ті, кого морально знищують батьки, регулярно підвищуючи на них голос, принижуючи і ображаючи.

Зростаючи, діти починають бачити, що мама або тато після конфлікту переживають відчуття провини. І вони можуть користуватися цим для своєї вигоди. Це інший, прихований бік цієї ситуації. Який ми можемо зробити висновок?

- Покарання, навіть незначне, має бути тільки справедливим.

- Карати, не розібравшись, не можна. Краще згаяти час, проте з'ясувати, що до чого.

- Якщо ви хочете, щоб у ваших дітей була нормальна самооцінка, не кричіть на них і не принижуйте.  

Погані батьки — не ті, хто думають про свої помилки, а ті, хто забувають про свою дитину.

 

Я суворий батько, тому що в мене багато роботи і я мало часу можу приділити дитині

Мама Віктора нарікає: «Наш тато дуже багато працює. Він рідко буває вдома. Дочка з ним у поганих стосунках, оскільки він усе їй забороняє. Насправді йому просто ніколи з нею поспілкуватися, тому він хоче бути авторитетним в її очах, тож і ставиться до неї дуже суворо. Але найчастіше він показує, що йому байдуже до справ дочки. Я йому розповідаю, а він наче не чує. Хоча дочка до нього горнеться, сумує. Знаєте, яка в неї мрія? Щоб тато одного разу не пішов на роботу і вони погуляли в парку разом, яку дитинстві».

Як можна поводитись інакше?

Дитині важливо, щоб її слухали і чули. Щоб не говорили під час спілкування з нею по мобільному телефону, не відверталися на телевізор. Батьківський авторитет заробляють не суворістю, а спілкуванням і увагою. Якщо один або обидва батьки проводять багато часу на роботі, то час, який у них залишається для сім'ї, треба максимально ефективно проводити з дитиною, а не з телевізором або комп'ютером.

-                  Спілкуйтеся з дитиною.

-                  Намагайтесь слухати і чути її.

-                  Час, який залишається після роботи, приділіть дитині.

-                  Відмовки про роботу і зайнятість найчастіше є лише відмовками. Перегляньте свій робочий графік на користь дитини.

 

Відчуваючи свою провину перед дитиною, ми намагаємося купити пробачення іграшками або солодощами. Але що ми робитимемо, коли дитина подорослішає?

 

Я спокутую свою провину купівлею іграшок і солодощів

Мама Ярика розповідає про нещодавній випадок: «Ми із сином навіть не сварилися. Просто я була втомлена і роздратована. А він вередував, кидав іграшки на підлогу.

І я не втрималася — відлупцювала його. Потім сама розплакалася, тому що стало шкода малюка і соромно за те, що я зробила. Тоді я пішла із сином до крамниці і купила йому дуже дорогу іграшку. При цьому я прочитала багато книг про виховання, добре знаю, що так робити не можна. Та було вже пізно».

Як можна поводитись інакше?

Звичайно, краще не доводити ситуацію до того, щоб дитина страждала, а батьки потім відчували провину.

Якщо мама розуміє, що вона втомлена, варто уникати будь-яких гострих ситуацій. Дитина вередує, і батько ніяк не може стриматися? Краще на декілька хвилин вийти з кімнати або відійти від малюка. Це потрібно для того, щоб не загострювати ситуацію. Тримайте себе в руках, наскільки це можливо. Відійдіть ненадовго, перемкніть увагу. У будь-якому разі вам потрібен додатковий час. Фізичні покарання не дадуть доброго результату. Дитина розплачеться ще більше, ви засмутитеся.

Якщо малюк погано поводиться і треба «привести його до тями», буде набагато краще, якщо ви опануєте себе і просто поговорите з ним, не вдаючись до криків і ляпанців. Але не робіть цього до тих пір, поки дитина не заспокоїться. Переконайтеся, що вона чує вас і розуміє. І не поспішайте купувати іграшки або солодощі. Адже тоді дитина вирішить, що це нагорода за її поведінку, і захоче повторювати це знову і знову.

-         Не карайте дитину фізично.

-         Намагайтеся стримати своє роздратування.

-         Не намагайтесь відкупитись іграшками через відчуття провини.

-         Поговоріть із дитиною про те, що сталося. Спробуйте пояснити їй причину свого роздратування.

-         Ви можете попросити вибачення, якщо вважаєте, що погарячкували даремно.

Головне, що нам треба робити, — це знаходити час для спілкування з дітьми і говорити їм про свою любов.

 

Я не виказую ніжності до дитини

Тато Єви дивується: «Навіщо весь час повторювати дитині про свою любов? У нашій сім! не схвалюються подібні ніжності. Мої батьки виховували мене в суворості, і я роблю так само. Що то за обнімання-цілування, незрозумілі визнання «Я тебе люблю». До чого це все? Дитина бачить таке і не слухається. Можна зрозуміти, якщо так робить мама. Але у нас і мама не схвалює жодних «сюсі-пусі». Вона досить строга і спокійна».

Як можна поводитись інакше?

Насправді дитина потребує того, щоб мама, тато або обидва батьки говорили їй про свої почуття. Це надає малюкові впевненості в собі, у дитини знижується тривожність, а самооцінка, навпаки, підвищується. Звичайно, важливо обіймати дитину. Тілесний контакт, зокрема обійми і погладжування, дуже важливий і для хлопчика, і для дівчинки. Але цього недостатньо. Говоріть дитині, як сильно ви її любите:

       Я тебе люблю!

       Я тобою пишаюсь!

       Мені важлива твоя думка.

       Ти мій найулюбленіший!

       Я скучила!

Це дуже важливий момент ваших стосунків. Інакше дитина зростатиме не просто емоційно нерозвиненою, але і недуже щасливою. Вона весь час матиме сумніви щодо того, чи потрібна комусь і чи люблять її батьки.

• Давайте дитині можливість відчути і зрозуміти, як сильно ви любите її.

• Не позбавляйте малюка тілесного контакту.

• Менше критикуйте і більше хваліть.

Отже, ми розглянули декілька ситуацій, які можуть робити з нас «поганих» батьків.

 

Як позбутися комплексу «поганих батьків»

Оскільки ми з вами — люди мислячі і уважні, то можемо позбутися комплексу «поганих батьків». Важливо усвідомити ситуацію, уміти її проаналізувати, зрозуміти, в чому проблеми і як їх розв'язати. Мало лише повторювати собі: «Я жахливий батько». Треба подолати відчуття провини і почати рухатися в правильному напрямку.

• Аналіз ситуації

Для того щоб проаналізувати ситуацію, у якій у вас виникає відчуття того, що ви «погані батьки», важливо врахувати всі нюанси.

       З чого все розпочинається?

       Які почуття у вас викликає поведінка дитини?

       Що ви робите?

       Які свої дії вважаєте правильними?

         Як би ви поводились інакше?

       Яка допомога вам потрібна?

       Чого ви хочете від дитини?

       Як, по-вашому, вона має поводитись?

Відповіді на ці запитання допоможуть вам правильно проаналізувати будь-яку виховну ситуацію і виробити правильну стратегію поведінки.

• Робота над собою

Якщо ви вже розумієте, що робите щось не так, намагайтесь змінити не лише свою реакцію, але і своє ставлення до дитини, її поведінки.

Поміркуйте і над тим, які ваші риси вдачі заважають або допомагають вам виховувати дитину.

Агресія. Тримайте себе в руках. Дитина, на яку ви зганяєте агресію, з часом відповідатиме вам тим самим. Навчіться позбавлятись своєї внутрішньої агресії, не передаючи її дитині.

Запальність. Знаючи свою схильність до цього, пильнуйте. Намагайтеся не реагувати на ситуацію відразу. Зробіть паузу. Спробуйте впоратися зі своїми імпульсами. З дитиною спілкуйтеся спокійно, рівно.

Неповага до дитячої думки. Навіть якщо ваша дитина ще зовсім маленька, це не означає, що ви можете не поважати її думки. Навпаки, для вас має бути важливим те, як вона бачить ситуацію, що думає і відчуває. «Ти ще маленька» — саме ця фраза, сказана вами зневажливо, може зашкодити дитині. Вона означає, що ви не зважаєте на неї та її інтереси. Навпаки, намагайтесь якнайбільше цікавитись тим, що дитина говорить і що робить.

• Робота над стосунками з дитиною

Це дуже важливий аспект вашого батьківства. Стосунки, які складаються у вас із дитиною, і є тим найголовнішим, заради чого ви стараєтеся. Якими можуть бути батьківські «помилки»?

Гіперопіка. Якщо ви звикли вирішувати все за дитину, опікати її, не даючи зробити жодного самостійного кроку, то вам слід попрацювати над цим. Чим старша дитина, тим більше самостійності ви маєте надавати їй.

Холодність. Якщо ви не побудували з дитиною теплих, довірчих стосунків, ще не пізно це зробити. Щирі розмови, спільні заняття спортом, відвідування кіно або кафе, відпочинок — усе це допоможе вам мати спільні інтереси із сином або дочкою.

Вороже ставлення. Постійні конфлікти не виникають на рівному місці. Імовірно, ви вибрали не ту форму спілкування з дитиною або весь час обсмикуєте її і робите зауваження, не помічаючи хорошого. Саме дорослий, як мудріша сторона, може вчасно припинити конфлікт.

      Підвищення батьківської самооцінки

І ще один важливий момент. Намагайтесь знайти в собі і своєму батьківстві позитивні, хороші моменти, за які ви хочете себе похвалити. Наприклад:

       Я провів (провела) із дитиною чудові вихідні.

       Сьогодні я стримався і не кричав на дітей.

       Я похвалив дочку за те, що вона приготувала обід.

       Я поцікавився синовими успіхами.

       Я змогла побачити хороше у своїй дитині.

       Я приїхала з роботи раніше, і ми разом із сином подивилися кіно.

Якщо весь час говорити собі «я поганий батько», це відчуватиме і дитина. Тоді про повагу з її боку доведеться забути.

 

 

 

 Друк  E-mail

Дитячі проблеми. Я боюся …

Чого тільки не бояться діти! Таємно або очевидно, сильно або трохи, постійно або періодично. Майже кожна дитина має страхи. Психологи вважають це нормою, тому що страхи в невеликих кількостях допомагають нам зберегти своє життя. Але трапляється, що занадто сильні страхи псують життя і малюкові, і батькам. У цій консультації ми розглянемо види дитячих страхів, намагатимемося з'ясувати їх причини й допоможемо позбутися їх.

Слова «Я боюся» часто можна почути від дітей різного віку, статі й із зовсім різних родин. Хтось, звісно, боїться більше, а хтось менше, є діти, які бояться, але й оком не зморгнуть, але все-таки більшість малят боїться так, що це дуже помітно.

Важливо розуміти, що діти не прикидаються. їм насправді страшно. І наші дорослі пояснення не вкладаються у дитячу логіку. Наприклад, ми намагаємося пояснити, що ані Баби-Яги, ані Кощія Безсмертного насправді не існує. Але дзуськи! Дитяча фантазія домальовує відсутні деталі, страх зростає, наче мильна бульбашка, і що з цим робити — незрозуміло. Але ж ми можемо допомогти дитині. Для цього потрібно з'ясувати причини страху, набратися терпіння, долучити свою інтуїцію. Більшість страхів ми зможемо подолати навіть без звертання по допомогу до психолога або психоневролога.

«Я боюся темряви»

Малюк боїться заходити до приміщення, що слабко освітлене, нізащо не погодиться, щоб мама вимикала світло в дитячій, коли він ліг спати, притискається до дорослих у нічній темряві, розповідає, що бачить чудовиськ у темній кімнаті — це і є страх темряви, що відчуває дитина. Більшість дітей віддають перевагу яскравому світлу над сутінками, не люблять, коли на вікні або стелі в кімнаті танцюють тіні, коли в темряві раптом скриплять підлога або двері.

Чому?

Є страхи поверхневі, несерйозні, а є такі, як страх темряви — великі й прадавні. Наші печерні пращури боялися темряви, тому що вона приховувала в собі небезпеку. Але ж пращури жили в печерах. А ми живемо в охоронюваних, міцних та освітлених будинках, але однаково боїмося темряви. Учені говорять про генетичну пам'ять, що зберегла цей майже звірячий страх, і тепер він допомагає нам не наражати себе на небезпеку. Ми передаємо цей страх своїм дітям практично від самого народження.

Чим допомогти?

Насамперед, зрозуміти дитину. Адже, говорячи «Я боюся темряви», вона фактично звертається до вас по допомогу. Це SOS маленької людини, яка не може заснути від страху й боїться не тільки темряви, але й самотності.

Не кваптеся сварити малюка. І якщо він наполегливо просить вас посидіти з ним перед сном, залишити в дитячій увімкнений нічник, погоджуйтеся. Дайте дитині її улюблену м'яку іграшку, не зачиняйте двері до дитячої, переконайтеся, що тіні з вікна не лякатимуть — засмикніть штори. Насправді ви можете запитати малюка, що потрібно зробити, щоб йому не було страшно. Напевне, він сам розповість, що лякає його в темряві й що потрібно змінити, додати, зробити інакше.

Водночас не намагайтеся повністю відгородити дитину від темряви. Іноді гуляйте ввечері, коли стемніє. Переглядайте діафільми в темній кімнаті. Малюк захопиться переглядом і не звертатиме уваги на темряву, що лякає його. Улаштовуйте ігри в темряві, коли щось буде заховано в затемненій кімнаті, але шукатимете ви разом з дитиною.

Однак у жодному разі не водіть малюка до «Кімнати страху», сподіваючись, що після її відвідування він раптом припинить боятися. Комп'ютерні ігри й мультфільми-страшилки також провокують посилення страхів. Ось чому дітям з підвищеною тривожністю не рекомендовано переглядати більшість американських мультфільмів, а також телевізор, грати в комп'ютерні ігри зі страшними персонажами.

 

«Я боюся щеплень (уколів)»

На прививку! Первый класс!

— Вы слыхали? Это нас!.. —

Я прививки не боюсь:

Если надо — уколюсь! 

Ну, подумаешь, укол!   

Укололи и — пошел...   -

 

Усі пам'ятають з дитинства рядка дитячого вірша Сергія Михалкова, що чудово ілюструють страх дітей перед вакцинацією. Мабуть, страх викликає не стільки саме щеплення, скільки звуковий, зоровий і емоційний супровід, що сприймає дитина. Зовсім чужа жінка в дивному білому одязі спочатку стукає лотком, потім дістає шприц, потім приміщення наповнюється таким самим чужим запахом спирту... Від тривалих приготувань дитина насторожується, напружується. Та й мама, яка її тримає на руках, чомусь нервує. Хворобливий укол тим болючіший, чим більше дорослі обманювали, що буде «зовсім не боляче», «як комарик вкусить». Перелякана дитина тепер взагалі нічого не розуміє. Вона ховається за маму, просить відвести її, кричить і плаче. Можна сказати напевне, що наступне щеплення малюк сприйме ще гірше й страх залишиться надовго.

Чому?

Страх невідомості, мамина тривога, зустріч із чужою людиною, незнайома обстановка й біль — усі ці фактори разом сприяють тому, що страх щеплень виникає й закріплюється на певний час. Навіть якщо ви приведете малюка до поліклініки зовсім не для того, щоб зробити щеплення, він поводитиметься напружено, плакатиме або вередуватиме, уважаючи, що знову все завершиться болючим уколом. До речі, дитина може ображатися на дорослого за обман, якщо ви розповідатимете про те, що щеплення робити зовсім не боляче.

Чим допомогти?

Не можна обманювати дитину, і якщо ви маєте намір відвести її на щеплення, не потрібно говорити, що ви просто погуляєте, що тітка тільки огляне тощо. Зізнайтеся чесно, що сьогодні ви підете до поліклініки, щоб зробити їй щеплення. Розкажіть, навіщо потрібно робити щеплення, і чесно зізнайтеся, що може бути трішки боляче, але ви будете поруч і пожалієте малюка.

Намагайтеся не виказувати своєї тривоги й схвильованості, ваш емоційний стан обов'язково передається дитині. У цій ситуації рівень її тривожності підвищиться, тому що від мами надходить сигнал підвищеної небезпеки.

Тримайте дитину на руках або за руку, щоб вона відчувала не тільки емоційну, але й тілесну підтримку.

Після процедури обов'язково похваліть дитину, скажіть, як ви нею пишаєтеся. Увечері намагайтеся приділити малюкові більше уваги: ляжте поруч, заспівайте колискову, розкажіть казку. Це допоможе впоратися з негативними переживаннями сьогоднішнього дня.

 

«Я боюся щеплень (уколів)»

Під голосними звуками розуміємо не стільки звуки музики, скільки звук людського голосу. Інакше кажучи, дитині неприємно, коли на неї кричать або просто голосно розмовляють у її присутності. Вона пригинає голову, може затуляти вуха руками, намагається сісти тихенько в кут або під стіл. Це реакція дитини на словесну агресію. Причому агресія емоційна іноді буває значно сильнішою за дією, ніж фізична.

Насправді дорослий кричить лише від того, що не вміє або не може впоратися з дитячою поведінкою. Але водночас він виразно дивиться на дитину, його обличчя розгніване, а кулаки стискаються від бажання вдарити.

Чому?

Страх не виникає раптово. І якщо дитина боїться, коли з нею голосно розмовляють або кричать, отже, напевно з нею уже відбувалося подібне, і неодноразово. Якщо ви переконані, що вдома на дитину ніхто й ніколи не підвищує голос, отже, перевірте, що відбувається в садочку або в школі. Напевно там працює той самий учитель або вихователь, який провокує страхи вашої дитини.

Крім того, є такі «тихі» діти, які самі говорять досить тихо, рухаються безшумно, некомфортно почуваються, коли навколо все відбувається занадто голосно.

Чим допомогти?

• Банальна, але дієва рекомендація — Не кричати на дитину й не кричати на когось у її присутності. Інакше кажучи, нейтралізувати джерело страху.

• Покричати разом з дитиною. У лісі, наприклад, або десь на відокремленому пляжі, або в горах. Можна й на дачі або у великому парку. Важливо, щоб дитина могла кричати так голосно, якій заманеться.

• Якщо ви знаєте, що на дитину кричить учитель, вихователь або хтось із членів родини, припиніть це змініть клас, групу, якщо після вашої розмови з педагогом ситуація повторюється. З родичами складніше, але ви обов'язково повинні стати на захист дитини й змінити ситуацію.

 

«Я боюся, що мама мене загубить і я залишуся сам»

Погодьтеся, що це один з найсильніших страхів для дитини. Адже мама персоніфікує собою і безпеку, і щастя, і турботу. Мабуть, такий страх виявляється найбільш болісним для малюку, перевищуючи навіть страхи темряви й чужих людей. Коли він проявляється? Дитина бешкетує, і мама суворо дивиться на неї, а малюк раптом починає плакати й просити: «Не кидай мене! Не йди!».       Або інша ситуація: малюк ридма ридає на порозі дитячого садка, повторюючи, що його мама більше за ним ніколи не прийде, тому що зранку він розсердив її.

Чому?

Психологи одностайні, що такі страхи досить часто відчувають діти, чиї мами приділяють їм занадто мало уваги: часто їдуть або взагалі періодично живуть окремо від дитини, нерідко говорячи синові або дочці: «Я тебе поміняю», «Я зараз піду, а ти тут  сам залишайся».

Такі страхи відчувають ті діти, яких регулярно «забувають»        у дитячому садку. Маленька дитина бачить, що інших дітей        уже забрали       батьки, а її мама (або тато) не прийшли за нею. Коли батьки нарешті з'являються, вона кричить, може навіть ударити маму або тата, у такий спосіб виражаючи свій страх бути кинутим назавжди.

Подібні страхи майже часто виникають у тих дітей, чиї мами проводять із ними чимало часу, говорять їм про свою любов, займаються спільними справами, хвалять дитину й ніколи не маніпулюють нею, смикаючи за «ниточки» і загрожуючи кинути, поміняти, піти.

Чим допомогти?

• Слова «Я від тебе піду» або «Поміняю тебе на іншу дівчинку (хлопчика)» змініть на такі: «Ти в мене найкращий, і я тебе нікому не віддам», «Ми завжди будемо разом».

• Завжди вчасно забирайте дитину з дитячого садка.

• Особливо сильно діти відчувають страх самотності, перебуваючи в лікарні або вночі у власній дитячій. Тому не залишайте дитину саму в лікарні, наскільки це можливо, не зачиняйте двері дитячої, співайте колискові перед сном.

«Я боюся монстрів»

Іноді дорослі не можуть зрозуміти, як і чому діти бояться вигаданих істот. «Вони ж несправжні!» — пояснюють дітям батьки. Але діти, переглянувши мультики і фільми, бояться, незважаючи на будь-які переконання. Ці страхи часто відбиті в дитячих малюнках. Страховиська й монстри зустрічаються в дитячій творчості частіше, ніж добрі персонажі. Адже саме так дитина намагається позбутися страхів, що турбують її. їй байдуже, що мумія й Людина-Павук — це лише герої мультиків. Завдяки дитячій уяві вони стають справжньою реальністю.

Чому?

Доречніше поставити запитання: де маленька дитина, якій читають добрі й веселі казки, знайшла цих самих монстрів, яких вона боїться? Мами й татусі рідко замислюються про те, що їх дитина переглядає по телевізору, у які комп'ютерні ігри грає. Зрештою, виявляється, що персонажі, які «живуть» у голові малюка, настільки жахливі, що можуть злякати навіть дорослого.

Іноді подібний страх може виявитися відповіддю дитячої тендітної психіки на стрес: хворобу, сварку батьків, похід до школи або садка, щось інше.

Багата дитяча уява є ще однією з причин того, що дитина починає боятися вигаданих персонажів. Саме вона здатна оживити не тільки Бабу-Ягу, Кощія Безсмертного, але й багатьох інших чудовиськ і страховиськ, яких забагато на екранах телевізора.

Чим допомогти?

• Спочатку потрібно з'ясувати, що саме лякає дитину. Тобто ми шукаємо джерело страху. Інакше кажучи, монстр, який лякає, десь живе - у книзі, у мультфільмі або фільмі.

• Нейтралізуйте джерело страхів. А якщо ви не в змозі з'ясувати конкретне джерело, припиніть дитячі телеперегляди й читання книг, у яких є страшні персонажі.

• Нормалізуйте режим дня й навантажень.

• Якщо в житті дитини занадто багато яскравих емоційних подій (постійні свята, походи, до цирку, парку атракціонів тощо), необхідно зробити так, щоб її життя стало спокійнішим. Постійні емоційні навантаження, нехай навіть - позитивні, впливають на психіку дитини роблячи її  більш збудливою.

• Якщо ви розумієте, що дитина може відчувати якісь дуже сильні емоційні переживання, наприклад розлучення батьків, втрату близької людини, тварини, то пам'ятайте що малюк потребує більше тепла й уваги, а також тілесного и емоційного контакту.

 

«Я боюся води»

Страх води - ще один з базових людських страхів, що властивий не тільки дітям, але й дорослим. Якщо уявити хоча б на мить що ми позбудемося страху води, то легко зрозуміти, що це навіть  загрожуватиме життю. Та якщо страх став настільки великим, що заважає жити? Адже є діти, які побоюються не тільки моря річки, але и навіть маленьких басейнів, ванни або душа. Таку дитину важко навіть викупати, вимити їй голову.

Чому?

Психологи шукають причини й у пологових травмах, і в ранньому дитинстві, і в перенесених стресах. Якщо замислитися, то з'ясується, що дорослі найчастіше    стають причиною таких «водних» страхів. «Не балуйся, а то захлинешся», «Не заходь далеко, там дуже глибоко», «Не купайся там, а то втопишся», «У ванній втопитися дуже легко» - ось які застережливі слова сказані тривожним голосом, чує від нас малюк. Ми маємо намір убезпечити дитину, але водночас ставимо їй досить тверді бар’єри, що згодом перетворюються на страх води, басейну, душу, миття голови, страх втопитися та інше.

Чим допомогти?

Цей страх не можна повністю нейтралізувати, тому що він надійно захищає дитину від нещасних випадків. Однак можна допомогти малюкові впоратися з його надмірними проявами. Наприклад, якщо страх пов’язаний із прийманням водних процедур, намагайтеся запевнити дитину в тому, що поруч із нею перебувають дорослі, які підтримують, допоможуть, не дадуть втопитися.

Усі спортивні й гігієнічні процедури пов’язані з водою, мають відбуватися в абсолютно спокійній, емоційно теплій обстановці. Не можна кричати на дитину, сварити її за те, що вона боїться зануритися, пірнути, забороняє лити собі на голову водичку. Навпаки, ваші слова повинні бути заспокійливими, ласкавими,Ю переконливими. Тренування, або водні процедури мають відбуватися без примусу, у такі моменти, коли дитина добре почувається й перебуває у гарному настрої.

Якщо дитина боїться води, потрібно знайти гарного тренера, який поступово, м’яко, у грі навчить дитину плавати, тобто впевнено почуватися на воді. Це не тільки заспокоїть саму дитину, але й вас, дорослих. Якщо ви будете переконані, що малюк добре плаває й ніколи не втопиться, ви припините постійно говорити тривожним голосом про те, яким небезпечним є спілкування з водою.

На цьому  перелік страхів аж ніяк не завершується. Діти бояться клоунів і Діда Мороза, вогню й ліфта, чужих людей і комах, різноманітних процедур і ще безліч всього. Але ви, користуючись цими порадами, зможете побороти дитячі страхи самостійно.

 

 Друк  E-mail

Яндекс.Метрика