Шановні батьки! На жаль, ми вимушені працювати в умовах карантину. Сьогодні діти - наші вихованці знаходяться вдома. Як організувати спільне дозвілля, чим зайняти дітей, як забезпечити їх повноцінний розвиток вдома - ці та інші поради ви зможете знайти у рубриці "Для вас, батьки". Заходьте на сторінку та користуйтесь.

Виховання дівчинки: чи потрібна нам принцеса?

«Вітаємо, у вас дівчинка!» — говорить акушерка. І батьки, звичайно, сяють від щастя. Тепер уся сім'я купуватиме рожеві сукні, ляльок, туфельки і бантики. І навіть коляску мама і тато куплять рожеву або червону, у крайньому разі — бузкову. Поки ще ніхто не замислюється, як потрібно виховувати крихітку. Психологічні дослідження довели, що в перший рік після народження дітей батьки хлопчиків і дівчаток поводяться по-різному. Батьки дівчаток частіше беруть їх на руки, вживають більше зменшувально-пестливих слів, висловлюють ніжні почуття.

Але чим старшими стають діти, тим менше відмінностей у батьківському підході ми спостерігаємо. Опитавши чимало батьків, ми дістали збірний образ сучасної дівчинки 5-8 років. Ось які риси, на думку батьків, вона повинна мати: приємна зовнішність; швидка реакція; уміє постояти за себе; спортивна; розумна; лідер у колективі; уміє встановлювати контакти; самостійна.

Чи не нагадує вам цей перелік вимоги до вакансії менеджера або керівника? Чи помічаєте ви, що риси, які сучасні батьки хочуть виховати у своїх дівчатках, далекі від образу ніжної і прекрасної принцеси?

Сучасне життя змінило ставлення до виховання дітей різної статі. Раніше, приблизно років сто-двісті тому, хлопчиків і дівчаток виховували зовсім по-різному. Дівчатка опановували шитво і кулінарію, танці і хороші манери. А хлопчики брали уроки фехтування і боротьби, стрільби і верхової їзди. Можна, звичайно, на це заперечити. Адже і в наш час є «хлоп'ячі» гуртки і секції і дівчачі. Та сьогодні дедалі частіше можна побачити дівчинку, яка не гірше за хлопчиків стріляє і скаче, бореться або фехтує. Це, поза сумнівом, данина часу і тенденціям, які виникли в суспільстві. Але річ навіть не в тому, чим займаються хлоп'ята і дівчата, а в тому, як вони поводяться, про що розмірковують, чого прагнуть. Ідеї рівності статі, мода унісекс, спільне навчання, зміна ролі жінки в сім'ї, зміна системи цінностей у суспільстві — ці та багато інших причин призвели до того, що батьки тепер інакше виховують своїх доньок.

Як же в наш час правильно виховувати дівчаток? Що їм читати, як розмовляти, які теми вибирати? І взагалі, який напрям вибрати? Нехай дочка зростає принцесою, «ніжною квіткою», чи краще виховувати дівчинку так, щоб у житті вона могла не лише «коня на скаку зупинити», а й розв'язувати серйозніші проблеми? Деякі батьки схильні ставити питання руба: «Сім'я чи кар'єра». Поміркуймо разом.

 

ДІВЧИНКА МАЄ ВМІТИ ПОСТОЯТИ ДА СЕБЕ   

«Зараз таке життя, що не до ніжностей», — говорить тато двох дочок — може, і хотів би, щоб мої дівчатка були ніжними принцесами, але життя диктує зовсім інше: треба бути сильними, уміти дати відсіч. Ось і доводиться виховувати жорстко, показувати приклад не цілком жіночної поведінки».

«Ми з чоловіком не хочемо, щоб дочку весь час кривдили. Тому вчимо її давати здачу кривдникові, нікому не прощати образливих слів або дій на свою адресу. І в цьому питанні ми, батьки, солідарні. Адже ми часто спостерігаємо, що дівчатка потерпають від агресії, але не можуть за себе постояти. Так потім відбуватиметься і в дорослому житті. З'явиться такий чоловік, який і битиме, і командуватиме, а дівчинка нічого не зможе вдіяти», — розмірковує мама п'ятирічної Ніки.

«А я вважаю, що дівчинка має бути дівчинкою», — говорить мама першокласниці Насті. Дівчинка танцює, малює, співає і обожнює театр. Мама вчить дівчинку готувати, вишивати, в'язати і вести господарство. «Не треба підлаштовуватися під тих, хто просто хоче зробити нас усіх однаковими, — виробників одягу, пластичних хірургів, політиків, — а виховувати дівчинку так, як це природно для її жіночої суті. Адже жінка — це, передусім, мама, дружина, хранителька вогнища. Ну, а захищати жінку повинен чоловік, а не вона сама кулаками розмахувати».

Поза сумнівом, кожна сім'я має право виховувати дитину так, як вважає потрібним, і орієнтуватися на ті цінності, які переважають у сім! Проте десь є золота середина, яка дозволить нам виховувати дочку так, щоб вона не перестала бути жіночною, ніжною, м’якою і при цьому зуміла захистити себе від будь-яких видів агресії.

 

ЯК ВИХОВУВАТИ ЖІНОЧНІСТЬ?

Дуже добре, коли в сім'ї є і мама, і тато. Тому що саме обидва батьки можуть гармонійно виховувати жіночність у дочки. Мама в цьому разі — відмінний приклад того, як поводяться «справжні жінки». А тато допомагає дівчинці побачити, чи правильно вона поводиться, який вигляд вона має в очах оточення. Батько дає оцінку її поведінці: хвалить, робить компліменти, проявляє свою любов, підвищуючи дитячу самооцінку. Щоб дочка зростала жіночною, вона обов'язково має бачити приклад того, як проявляє свою жіночність мама, бабуся. Розгляньмо декілька конкретних прикладів.

 

НАДАВАЙТЕ ДОЧЦІ МОЖЛИВІСТЬ СПІЛКУВАТИСЯ З ІНШИМИ ДІВЧАТКАМИ. ЗАПРОШУЙТЕ ЇХ ДО СЕБЕ В ГОСТІ.

■ Мама Олени — рудоволоса жінка з досить різким, гучним голосом. Жінка часто палить, ходить важкою ходою, має грубуватий голос. Вона виховує дочку сама, без чоловіка. їй доводиться багато працювати, і тому на спілкування з дочкою бракує часу. Ця мама обіймає керівну посаду і, можливо, тому вдома теж любить командувати, говорити наказовим тоном. Жінка любить повторювати про те, що вона «і баба, і мужик» в одній особі. Вона рідко буває ласкава до Оленки, кажучи, що все це «телячі ніжності». Олена теж зростає досить жорсткою і різкою. У свої сім років вона вважає, що треба бути схожою на Воячку — героїню мультфільму, яка може битися і підпорядковувати собі всіх, кого захоче. Дівчинка ходить тільки в джинсах, незважаючи на юний вік, може грубо вилаятися, а маму абсолютно неласкаво називає «мати».

■ Мама Аліси теж виховує своїх дівчаток без батька. Тато двійнят пішов із сім'ї, коли дізнався про вагітність.

І цій мамі доводиться багато працювати, щоб поставити дочок на ноги. «Знаєте, коли б не мої дівчатка, мені було б важко. А з ними все легко. Ми любимо пекти, разом ходимо на фітнес, нещодавно записалися на танці. Удома в нас таке собі дівоче царство. Я сама люблю все миле, ніжне, жіночне. І дівчаткам від народження прищеплюю це», — розповідає мама. Як бачимо, в одній і тій самій ситуації мами, які є найважливішим і найголовнішим прикладом для дочок, поводяться по-різному.

Щоб виховати в дівчинці жіночність, спробуйте звернути увагу на таке:

         Чи купуєте ви дівчинці саме жіночний одяг?

         Якщо ви мама, то чи може дочка бачити прояви жіночності у вашій поведінці, характері?

         Якщо ви тато, то чи досить часто ви говорите дочці компліменти, захоплюєтеся її зовнішністю, душевними якостями?

         Чи підтримуєте ви, чи схвалюєте жіночну поведінку своєї дитини? Чи, навпаки, критикуєте дочку за це?        .

         Чи вибираєте ви для дочки більш дівчачі види спорту, гуртки, чи, навпаки, вважаєте, що між хлопчиками і дівчатками великої різниці в цьому бути не повинно?

         Які книги ви читаєте своїй дочці? Чи віддаєте перевагу книгам, у яких розповідається саме про жіночних дівчаток?

 

ЕСТЕТИЧНЕ ВИХОВАННЯ

Дайте своїй дочці можливість слухати красиву музику — це допоможе вам у вихованні жіночності. Можна слухати класику, а можна звернутися до сучасних композиторів. Частіше відвідуйте разом театр, ходіть на концерти замість перегляду фільмів у кінотеатрі. І не забувайте про те, щоб дівчинка йшла до театру одягненою по-святковому. Це допомагає відчути урочистість атмосфери і почуватись красунею.

 

СПОРТ І ХОББІ

Вибирайте такі види спорту, які сприятимуть розвитку жіночності, а не мужності. Фігурне катання або художня гімнастика, танці або хореографія замість футболу, боксу або боротьби. Уважно ставтесь і до вибору дитячих захоплень. Дівчаткам корисно засвоїти ази кулінарії або домогосподарства, шити лялькам одяг, учитися прати, прибирати. І не треба побоюватись, як це роблять деякі батьки, що їхня дівчинка все життя тільки митиме і пратиме. Насправді, прищеплюючи дочці навички хатньої роботи, ви допомагаєте дівчинці усвідомлювати свою соціальну роль — роль дбайливої, умілої, доброї мами і дружини.

 

СПІЛКУВАННЯ

Тепер поговоримо про те, як правильно створювати коло спілкування для дівчинки. Немає жодної потреби шукати школу з роздільним навчанням. Але, виховуючи дівчинку, ви маєте пам'ятати про те, що дітям властиво копіювати поведінку однолітків. І якщо у вашої дочки є братик і вони багато спілкуються між собою, то дівчинка неодмінно копіюватиме хлопчачу поведінку. То що ж робити? Обмежувати їх спілкування? — Ні, але у дівчинки завжди має бути таке середовище, у якому вона могла б проявляти свою жіночність. Влаштовуйте дівочі посиденьки, запрошуйте подружок у гості, разом відвідуйте всілякі майстер-класи і ходіть на прогулянки. Це необхідно для того, щоб дівчатка могли виробляти свій, відмінний від хлопчиків стиль поведінки.

 

КНИГИ І ФІЛЬМИ

Від того, що читає і дивиться ваша дитина, залежить те, якою вона виросте. Тому не треба недооцінювати те, що ви пропонуєте дочці для читання і перегляду. Передусім зверніть увагу на книги і фільми, у яких показаний розвиток, дорослішання дівчаток, їхні стосунки з протилежною статтю.

Ось невеликий список книг, які можна читати маленьким дівчаткам:

• Наріне Абгарян «Манюня»;

• Джен Ормерод «Моді і Ведмідь»;

• Ліна Жутауте «Тося, Бося і Гном Чистьоха»;

• Соф'я Прокофьєва «Маленька Принцеса»;

• Юрій Коваль «Полинові казки»;

• Роксана Гальє «Подаруй мені місяць»;

• Ніл Гейман «Чорнична дівчинка»;

• Лідія Чарська «Тасине горе»;

• Френсіс Бернетт «Маленька принцеса»;

• Астрід Ліндгрен «Еміль і маленька їда»;

• Соф'я Могилевська «Про Машу і горошину»;

• Ірина Пивоварова «Одного разу Таня з Манечкою».

Окрім цих книг ви можете згадати ті, які ви самі читали в дитинстві і головні герої яких — дівчата. Існує також чимало фільмів і мультфільмів, у яких теж розповідається про дівчаток:

• «Новорічні пригоди Маші і Віті»;

• «Попелюшка»;

• «Гостя з Майбутнього»;

• «Аліса в Країні чудес»;       

• «Хроніки Нарнії»;

• «Міст до Террабіт».

 

НАЙГОЛОВНІШЕ У ВИХВАННІ ЖІНОЧНОЇ ДІВЧИНКИ

батьківський приклад

А саме — те, як тато ставиться до мами, як поводиться мама і як батьки взаємодіють одне з одним, які стосунки панують між ними.

 

 

розумний баланс

«А як же кар'єра?» — запитають деякі батьки. Мало хто з них захоче сьогодні, щоб їхня дочка була просто домогосподаркою і просто жіночною. Але ж насправді важливе не те, ким буде дівчинка, коли виросте. Вона може бути мамою і дружиною або може робити кар'єру. Чи поєднувати і те й інше. Важливе те, чи щасливою, самодостатньою вона почуватиметься. І для цього, звісно, не треба водити дівчинку в секцію боротьби або учити давати здачі.

 

ЩО ТРЕБА РОБИТИ?

Сформувати адекватну самооцінку Цього можна досягти правильним ставленням до дочки, умінням підтримувати її у важкі моменти, хвалити за досягнення і не критикувати за невдачі.

Виховувати в дитини позитивне ставлення до світу Якщо ви весь час бурчите і гніваєтеся, нарікаєте на те, що все навкруги йде якось не так, ваша дочка матиме те саме світовідчуття. Тому варто подумати про те, як змінити своє ставлення до світу і людей.

Учити дитину ставити перед собою цілі і досягати їх Ця важлива якість допомагає не лише робити кар'єру, але і бути цілеспрямованою людиною. Що, до речі, важливо і для дівчаток, і для хлопчиків.

Учити дитину спілкуватися з людьми Тому що без соціуму людина не почувається щасливою і затребуваною.

Отже, чи треба нам виховувати з дівчинки принцесу? Ніжну, ласкаву, добру, милу, чуйну? Звичайно, треба. Але ми не забуваймо і проте, що кожній людині, незалежно від її статі, важливо почуватись щасливою і самодостатньою, поважати себе і бути в ладу з оточенням.

ЛЮБОВ ДОПОМАГАЄ ВИХОВУВАТИ ДІВЧИНКУ ЖІНОЧНОЮ І М’ЯКОЮ.

 Друк  E-mail

Виховання хлопчика: бетмен чи хуліган?

Виховання хлопчиків — тема дуже цікава і не менш складна. Не має значення, у якій сім'ї зростає дитина — у повній чи неповній, в одно- чи багатодітній. Проблема полягає втому, що вкладають батьки в поняття «виховання хлопчика». Хлопчик — це майбутній чоловік. Яким він має бути, коли виросте? Без сумніву, скільки сімей, стільки і точок зору. І навіть більше. Адже в кожній сім’ї різні думки можуть мати мама і тато, бабуся і дідусь.

Протягом століть хлопчиків виховували інакше, ніж дівчаток. Хлоп'ятам прищеплювали суто чоловічі вміння: їх навчали фехтування і боротьби, верхової їзди, плавання і багато чого іншого. Дівчаток навчали окремо — співати, танцювати, писати вірші, готувати. Сьогодні ситуація докорінно змінилася. Усі діти навчаються разом, починаючи з дитячого садка. Батьки і тих і інших вважають головними рисами, які вони хочуть побачити у своїх дітях, прагнення лідирувати, упевненість у собі і цілеспрямованість. Дівчатка б'ються на татамі, боксують і грають у футбол. А хлопчики стають ніжнішими і менш самостійними, тому що ними опікуються мами і бабусі.

«Я сама не розумію, як потрібно виховувати сина. Тато вважає, що нам потрібно ставитись до нього суворіше, віддати його у спортивну секцію, — говорить мама семирічного Олега. — Тато примушує його бігати і віджиматися. А мені так шкода сина! Він у мене такий хворобливий, ледве що — відразу з'являється кашель, нежить, підвищується температура. Тож якщо тато раптом забув про вранішню пробіжку або поїхав у відрядження, я, звичайно, жалію сина».

«У нас тато з дітьми може тільки м'яко спілкуватися, — розповідає мама шестирічних близнюків Сашка і Сергійка. — Він їм усе дозволяє, усе купує. Щовихідних тато влаштовує свято: йде із синами в парк, вони там разом катаються, потім ідуть у кафе, потім до магазину іграшок. А в будні мені доводиться примушувати їх прибрати, зробити, вивчити тощо. Тато в нас м'який, а я, навпаки, сувора. Бачу, що хлоп'ята зростають розпещеними, ледачими. Вони наслідують татуся, роблять усе, як він. А його бачать тільки в парку».

Дедалі більше сучасних батьків почали замислюватись над тим, як же правильно виховувати хлопчиків, як із ними розмовляти, які фільми показувати і які книги читати.

З'ясуймо, як знайти підхід до сина кожному з батьків.

 

Мама + син

Напевно, у вас вже склалася якась своя система стосунків із сином. І можливо, саме зараз слушна нагода переглянути їх, оскільки хлопчик постійно дорослішає і вимагає іншого ставлення до себе.

Мама — людина, яка піклується, жаліє, опікає дитину. Це не означає, що не треба бути ласкавою і м'якою до сина. Навпаки, саме хлопчикам ваше тепло потрібне навіть більшою мірою, ніж дівчаткам. Адже більшість хлоп'ят-малюків дуже невпевнені в собі, тривожні і потребують підтримки. Тому ваша головна заповідь — бути для сина справжньою мамою. Тією, яка завжди готова пожаліти і приголубити. При цьому дуже важливо бути для сина другом, людиною, з якою він може поділитися тим, що його бентежить.

Якщо ви виховуєте дитину без чоловіка, неправильно намагатися поєднати в собі роль і мами і батька. Хлопчик має бачити поряд із собою маму-жінку, якій у будь-який момент може знадобитися його допомога, жінку, яка не «коня на скаку зупинить», а передасть відповідальність чоловікові, який перебуває поруч, тобто синові. Інакше ви виховаєте чоловіка, який ніколи не захоче брати на себе відповідальність, а чекатиме, поки прийде жінка, яка за нього все розв'яже і все зробить.

■ Рекомендації щодо взаємин мами і сина

         Надайте синові більше самостійності і менше його контролюйте.

         Не беріть на себе роль батька, залишайтеся жінкою поряд із сином.

         Не принижуйте сина, давайте йому можливість приймати самостійні рішення, радьтеся з ним, коли рішення треба прийняти вам.

         Сформулюйте риси, які ви хотіли б виховати в сина.

Тато + син

Усім відома істина: виховання синів набагато легше й успішніше вдається чоловікам. Чому так відбувається? Напевно, татусі добре пам'ятають, як вони почувались, коли мама запитувала, чому на голові немає шапки або в кімнаті безлад, чому син повернувся так пізно або де був. Варто звернути увагу на те, як татусі гуляють із малюками на дитячому майданчику, і порівняти їхню поведінку з поведінкою мам, які гуляють тут же. Чоловіки менш емоційно реагують на дитячі падіння, на спроби досліджувати навколишній світ — спробувати на смак і на твердість те, що хочеться. Попри всі запевнення жінок, татусі все-таки дають дітям більше свободи самовираження і простору для прояву власного «Я».

Сини із задоволенням наслідують батьків приклад, їм подобається робити все, «як тато». Тато дивиться телевізор? і я хочу! Тато з'їв тарілку макаронів? І мені покладіть стільки ж. Татові досить самому зробити щось, щоб дитина захотіла повторити це за ним. Психологи помітили, що для хлопчиків мамина похвала не є такою значущою і бажаною, як татова. Зате від батьків вони чекають позитивної оцінки своїх дій і пишаються, якщо татусі (навіть стримано) їх хвалять.

Саме на батька лягає відповідальність за синову самооцінку. Адже завдяки тому, що тато показує зразок, а потім оцінює дії сина, у того формується самооцінка. І вона буде тим вищою і адекватнішою, чим менше тато порівнюватиме дитину з іншими дітьми, із собою, чим менше критикуватиме дії сина і принижуватиме його.

         Пам'ятайте, що ви — приклад для сина, і він наслідує вас у всьому.

         Не порівнюйте його з іншими дітьми.

         Частіше звертайте увагу на успіхи сина, говоріть йому про те, як ви ним пишаєтесь.

         Навчайте його самостійності, давайте більше свободи дій.

         Відзначайте ті моменти, коли дитина проявила завзятість, добилася мети, вчинила справедливо.

Хто сказав, що хлопчикам не можна плакати? Для дитини будь-якої статі сльози і квиління є корисною емоційною розрядкою.

 

Ким стане син?

Це дуже важливе питання вашого виховання. Ким стане ваша дитина, коли виросте? Тут ідеться не про майбутню професію, а про те, які риси матиме ваш син, як поводитиметься в тій або іншій ситуації. Нам весь час здається, що видасться слушна нагода поговорити із сином, розповісти йому про сенс життя, про те, що добре і що погано. Насправді життя щодня підкидає нам ситуації, які обов'язково треба використовувати у виховних цілях. Син побився або, навпаки, йому «перепало» від хлопців, його не взяли в гру або дражнять? Це і є ті важливі моменти, у яких закладається характер.

А від вас залежить, у який бік поверне дорога. Ви можете вислухати, порадити, висловити свою думку, поділитися тим, як би ви поводились у подібній ситуації.

♦ Як учити хлопчика бути сильним і витривалим

Виховувати з хлопчика чоловіка краще змалку. Не можна почати робити це раптом, наприклад, після досягнення вікової відмітки «З роки» або «5 років». Як це робити з малюком?

♦ Ось ваш синочок вже навчився ходити, і у вас є альтернатива: понести його на ручках (чи на шиї), котити в колясці або тримати за ручку, щоб малюк ішов на своїх неміцних ніжках. Що ви виберете? Мабуть, котити в колясці — спосіб найпростіший і безпроблемний. А нести на руках швидше, ніж вести за руку. Але про яку витривалість тут ітиметься? Тільки про татову, а не про дитячу. Насправді треба дати малюкові можливість пройтися пішки стільки, скільки він зможе. З урахуванням його маленьких дитячих можливостей. А потім запропонувати допомогу. До речі, і мама нехай дотримується такого принципу розв'язання проблеми.

♦ Велосипед, лижі, сноуборд, ковзани і ролики — неодмінні атрибути дитинства хлопчика. Але батьки, які перестраховуються, розмірковують приблизно так: «Нехай доки підросте, потім навчиться кататися, щоб зараз нічого собі не розбив, не покалічив». Але це «потім» може так ніколи і не настати, тому що хлопчик зростатиме з постійною примовкою «обережно», «не впади», «не біжи», «не стрибай». Де тут сформуватися чоловічому характеру!? Насправді всі батьки отримували в дитинстві садна і синці. Щоб син виріс сміливим і не боявся труднощів, він має набувати власного досвіду або, як кажуть, «набивати ґулі». Тому насправді необхідно не просто дозволити кататися на всьому, на чому тільки можна, але і навчити сина це робити. На щастя, сьогодні в продажу є безліч захисних пристосувань — шоломів рукавичок, наколінників і налокітників.

♦ Сильний чоловік — це ще і той, хто уміє піклуватися про жінку. А як можна цього навчитися, якщо мама квапиться все зробити сама? Вона робить усе за малюка, та ще і не дає йому можливості потурбуватися про неї. Якщо ви хочете виростити справжнього чоловіка, проаналізуйте свої дії. Татові слова «Допоможи мамі» мають стати сигналом до дії. Але якщо тато сам не проявляє турботу, то, на жаль, слова так і залишаться словами. А що треба робити мамі? Не хапатися за сумки в супермаркеті, не квапитися вкручувати лампочку, що перегоріла, не пересувати меблі. Адже в неї є син. «Зроби, будь ласка, ти, а я тобі допоможу», — говорите ви, якщо тато відсутній. Зрозуміло, що маленький чоловік ще не зможе пересунути важку шафу. Але важливий сам підхід!

♦ Сильний не означає злий. Звертайте увагу на те, чи вміє ваш син співпереживати оточенню, чи вчиться він розуміти людей, робити для них добро, чи готовий піклуватися про тварин. Сучасні діти дуже завантажені заняттями в школі і в гуртках, тому в них не багато часу залишається, щоб просто спілкуватися і звертати увагу на те, що відбувається навкруги. Дуже важливо звертати увагу на цей бік виховання сина.

 

Жаліти чи не жаліти?

Звичайно, жаліти, любити і не соромитися називати ласкавими словами, зменшувальними іменами. Це дуже важливо для хлопчика впродовж усього періоду дорослішання. Але, будь ласка, не передайте куті меду. Процес обміну ніжностями має бути без сторонніх глядачів, інакше хлопчикові буде дуже незручно. І ще все залежить від віку. Те, що дуже добре і корисно для малюка-дошкільника, буде неправильним і шкідливим для школяра і тим більше для підлітка. Дорослі мають поводитись стримано і акуратно, проявляючи свої почуття до сина. Мама робить це завжди емоційніше, м'якше. Але і тато не повинен демонструвати виключно жорсткість і суворість.

 

Карати чи не карати?

Серйозне питання. Одразу обмовимося: бити і кричати не слід. Це завдає великої шкоди майбутньому характеру чоловіка, бо і те й інше — це приниження. І не має нічого спільного з почуттям поваги до дитини як особистості. Але ніхто не говорить про вседозволеність. Навпаки, батьки, які виховують хлопчиків, мають розробити в сім’ї систему меж, щоб дитина розуміла, що можна, а чого не можна. У цю систему вписується також система заохочень і покарань. Хлопчик має напевно знати, яке покарання тягне за собою провина або які бонуси він може отримати за хорошу поведінку. Начебто нічого нового, абсолютно нормальний підхід. Але дуже багато сімей забувають про нього, і хлопчики зростають, як на гойдалках: сьогодні одні правила, завтра — інші.

 

Дозволяти плакати чи говорити «Ну, ти  ж у нас чоловік!»?

Немає нічого поганого в тому, щоб хлопчик плакав. Це абсолютно нормальний вихід емоцій, агресії, накопиченого напруження. Гірше, коли всі свої переживання дитина весь час носить у собі і не знає, що з ними робити. Коли син виросте, він навчиться стримувати свої емоції і виражати їх інакше. А поки він ще малий, його сльози — це просто захисна реакція нервової системи, яка дозволяє впоратися з непомірним для дитини емоційним навантаженням.

Дитину не можна карати фізично, не можна принижувати емоційно. Це призведе до незворотних змін у її характері.

 Друк  E-mail

Вік «чомусика» як не знеохотити дитину ставити запитання

Починаючи з якогось віку (для кожної дитини він відрізняється), у дітей виникає безліч запитань, які вони адресують тому, хто є для них авторитетом у всьому. Батькам, бабусям і дідусям, старшим братам і сестрам, вихователям, учителям і тренерам. Узагалі, усім, хто старший за них! Про дитячі питання дорослі знають не з чуток. Та одна справа — посміятися з історії, розказаної твоїми знайомими про те, як вони намагалися відповісти на складні дитячі запитання. І зовсім інша — опинитися в ситуації, коли саме твоя дитина поставила запитання, а ти й гадки не маєш, як на нього відповісти.

Як дорослі реагують на дитячі запитання?

Звичайно, по-різному.

• Допитливий дорослий

Дехто з дорослих дуже відповідально ставиться до відповідей на дитячі запитання. Такі батьки використовують декілька наукових джерел, звертаються по допомогу до інтернету, своїх знайомих, досвідчених у цьому питанні.

Марійка запитала в татуся: «Тату, а комарі сплять? А очі в них закриваються? А вії у них є?»

Марійчин тато — інженер. У школі він, як і всі діти, відвідував уроки біології. Однак про те, як сплять комарі і чи сплять вони взагалі, батько не знав. Тому спочатку він почав шукати відповідь в інтернеті, щоб з'ясувати, як комар улаштований, як він розвивається і розмножується, чим харчується. Тато прочитав інформацію, яку знайшов на найкращих наукових сайтах, і почав розповідати дочці:

— Розумієш, комарі влаштовані так...

— Тату, а вони сплять? — дівчинка не забувала суть свого запитання.

Але такої інформації Марійчин тато, на жаль, ніде не знайшов.

Він зателефонував своєму другу дитинства, який раніше захоплювався біологією. І вони розмовляли протягом години чи навіть більше, згадуючи свої молоді роки. Коли тато нарешті з'ясував усе про те, як сплять комарі і чи закриваються в них очі, Марійка спокійно спала у своєму ліжечку.

• Квапливий дорослий

Доросле життя сповнене турбот і клопотів. Завжди є куди поспішати і що встигнути. Часто дитячі запитання, які виникають раптово і невчасно, заважають батькам зосередитися, дратують і відволікають.

Семенова мама завжди квапиться. У неї все розписано по годинах. А Семен — хлопчик дуже допитливий. Його цікавить усе, що відбувається навкруги, і все, що відбувається з ним самим. Чому трава зелена і хто її пофарбував? Чому дим з труби йде не кільцями, а трубочкою? Чому на коліні вчора було садно, а сьогодні кірочка? І ще багато чого, про що Семен любить запитувати в мами, татуся й інших дорослих, які близько проходять.

— Мамо, розкажи-но, чому, коли грім, завжди дощ, а коли дощ — не завжди грім?

— Семене, ніколи мені відповідати на твої безглузді запитання, — відповідає мама на бігу. — Запитай у тата. Он він сидить, нічого як завжди не робить.

— А тато кіно дивиться, він у навушниках.

— Ну, тоді сам додумайся, ти ж у мене розумний!

• Поверховий дорослий

Не завжди на дитяче запитання виходить дати коротку, зрозумілу відповідь. Адже деякі питання охоплюють чи не цілий розділ фізики або іншої цікавої науки. Тож так можна наскочити на слизьке, якщо чогось не знаєш. Доводиться замислюватися, братися за довідники і підручники, а дорослому цього може просто не хотітися. Настрій не той. Чи обставини.

— Мамо, а як ти вважаєш, якщо з одного боку потяг причепити, а з іншого, наприклад, великий корабель, і вони тягнутимуть у різні боки, то хто з них перетягне?

— Такого не буває! Потяг їде по рейках, а корабель іде по воді. Не можуть вони одне одного перетягувати.

— Ну, а якщо рейки до самого моря дістають. Потяг на рейках, а корабель на воді, то тоді все-таки хто перетягне?

• Надто розумний дорослий

Дитина ставить своє запитання, не занадто замислюючись над тим, яке враження справить на дорослого, якому це питання адресоване. А дорослий, який відповідає на запитання, не хоче здаватися безглуздим або нерозумним. Він хоче мати розумний і авторитетний вигляд. Та ось біда: у своєму бажанні здаватися розумним він не завжди зважає на дитину і нерідко «ламає» дитячу самооцінку.

— Нам у садку сказали, що всі люди походять від мавп, — говорить Микита. — Тату, а ми з тобою теж походимо від мавп? Чому ми тоді не стрибаємо по гілках і не любимо банани?

— Ти, Микито, неправильно ставиш запитання. Некоректно. Ніхто ще не довів, що люди походять від мавп. Дурень той, хто тобі таке сказав. А ти цю дурість повторюєш. Спочатку погортай енциклопедію. А потім такі запитання став. До речі, я у твоєму віці вже читати вмів. Ти ще маленький, щоб щось розуміти. Виростеш — я тобі розповім про походження людини. Причому відразу декілька версій.

Як ви вважаєте, у кого з дітей, про яких ми розповіли, виникне бажання прийти ще раз до батьків і поставити своє запитання?

Чому дитина ставить запитання?

Точніше, навіщо вона це робить? Як так відбувається, що дитина раптом починає буквально завалювати своїми запитаннями навколишніх дорослих? Звідки беруться дитячі запитання?

Усупереч думці багатьох дорослих, дитина запитує про щось не для того, щоб їх позлити, і не від того, що їй нічого робити.

• Дитина пізнає навколишній світ

Усе або майже все, що вона бачить навкруги, вона бачить уперше, на відміну від нас, дорослих. Наприклад, малюк може дивуватися зі снігу або грози, забути, що минулої осені він вже бачив листопад. Це ми розуміємо, чому вода замерзає або перетворюється на пару, магніт притягує метал, літак злітає в небо. А дитина ще не знає законів фізики, і взагалі багато чого не знає. Веселка, пташиний спів, роса або іній, величезні бурульки, зірки в небі, власні відчуття, нові смаки і запахи — усе це розбурхує дитяче сприйняття і примушує малюка ставити багато запитань.

• Дитина спілкується з дорослими

Ви замислювалися коли-небудь, чому ваша дитина ставить свої запитання саме вам? Чому вона ставить їх весь час і так наполегливо? Тому, що їй катастрофічно бракує спілкування з вами, дорослими. І це один зі способів отримати таке спілкування. Адже завжди існує вірогідність того, що мама або тато таки почнуть відповідати на дитячі запитання і присвятять хоча б трохи свого часу дитині. Діти-чомусики — це саме ті малюки, яким дуже бракує маминої чи татової (чи їх обох) уваги. Деякі батьки самі помічають, що дитина, скучивши або довго не бачачи батьків, ставить їм набагато більше запитань.

• Дитина чекає на ваше розуміння

Коли ви спілкуєтеся з дитиною, відповідаючи на її запитання, відбувається не лише взаємообмін знаннями, думками. У ці хвилини дитина отримує ваше визнання: так, твоє питання для мене цікаве і важливе. Так, я готовий приділити час, тому що вважаю це важливим і потрібним. Так, мені приємно поговорити з тобою. Так, я пишаюся тобою, тому що ти допитлива людина.

• Дитина бажає розібратися в  чомусь

Це ми з вами розуміємо, яким суперечливим є навколишній світ. А малюк пізнає ці протиріччя поступово. Вони спантеличують його і примушують звертатися за підтримкою до більш досвідчених «товаришів». Саме дорослі пояснюють дитині суть речей, закони, за якими живе суспільство, явища природи. В іншому разі дітям було б дуже непросто приймати навколишню дійсність.

Якщо дитина не розуміє, коли я їй пояснюю?

Діти взагалі люблять усе помацати і подивитися, адже в них переважає наочно-образне мислення. Спробуйте використати більше наочного матеріалу, прикладів із життя, конкретних ситуацій. Програвайте з дитиною те, що можна, намагайтеся не обмежуватися словами.

Як не можна відповідати на дитячі запитання

1. Не можна відповідати на дитячі запитання набагато пізніше, ніж малюк їх поставив. Уся справа в тому, що інтерес у дитини виникає тут і тепер. І якщо ви скажете: «Ну, мені потрібно подумати!» А потім несподівано забудете про те, що вам потрібно подумати, і дасте відповідь завтра або післязавтра, якщо згадаєте, то інтерес дитини зникне. І малюк взагалі навряд чи згадає, про що він у вас запитував.

2. Не можна відповідати на дитячі запитання дуже докладно. Маленька дитина ще не здатна сприймати забагато інформації. Саме тому дитячі книги майже завжди невеликого обсягу. Відповідайте досить стисло. Півгодини розповідати про те, чому трава зелена, не має сенсу. Дитина може утримувати увагу лише 7-10 хвилин у найкращому разі.

3. Не варто занадто захоплюватися науковою термінологією і формулюваннями. Пояснюйте просто, доступно, словами, зрозумілими навіть дитині. А якщо ви любите розгорнені красиві фрази, як у підручнику, то будьте готові до того, що дитині стане нудно і вона вас не слухатиме.

4. Не говоріть повчальним тоном. Це дратує дитину, вона почуватиметься дурною і ні на що не здатною.

5. Не можна говорити дитині, що вам набридли її запитання. За деякий час дитина просто образиться і перестане ставити вам запитання. Малюк знайде інше джерело для відповідей, але ваші стосунки будуть зіпсовані назавжди.

6. Не називайте дитячі запитання безглуздими. Дитині важливо розуміти, що ви поважаєте її цікавість, що ви не вважаєте її запитання дурницями. Ваше ставлення до запитань малюка безпосередньо впливає на його самооцінку. І ще на те, як розвиватиметься допитливість і пошуковий інтерес дитини.

Якщо дитина ставить таке запитання, на яке їй ще зарано знати відповідь?

Теж нормальна ситуація. Тоді ви можете дати рівно стільки інформації, скільки її можливо сприйняти в цьому віці. Складними можуть бути теми, пов'язані зі смертю, народженням і зачаттям, походженням людини, складними фізичними явищами, іншими морально-етичними аспектами. Можна говорити дитині про те, що є дуже дорослі, складні теми і питання, на які ви поки що не готові відповісти. У цьому разі ви можете брати тайм-аут, щоб подумати, що саме сказати дитині.

Який я вигляд матиму в очах дитини, якщо не зможу сам відповісти на його запитання?

Нормальний. Це цілком природно, коли людина чогось не знає. Навіть академіки користуються енциклопедіями і довідниками. Навпаки, якщо ви чогось не знаєте, навчіть дитину користуватися довідковими посібниками, шукати інформацію, робіть це разом.

Де шукати відповіді на дитячі запитання?

Дитячі запитання завжди були непростими. І це не означає, що дорослим бракує знань і вченості. Навіть якщо в тебе широкий кругозір і «розуму палата», складно відповісти так, щоб дитина зрозуміла те, що ти говориш. Проста логіка, короткі речення, гумор — ось що стане вам у пригоді.

• Щоб не винаходити велосипед, можна пошукати відповіді на дитячі запитання у спеціальних книгах. Тож вам не доведеться перечитувати підручники з хімії, фізики, астрономії або біології.

• Інтернет так само містить відповіді на запитання вашої дитини. Намагайтеся лише знаходити такі ресурси, у яких усе пояснюється зрозумілою мовою і бажано з ілюстраціями, прикладами й експериментами.

• Звертайтеся по допомогу «до друга». Напевно у вас знайдуться приятелі лікарі, учителі, викладачі вишів, інженери, кінологи та інші. Саме їм ви зможете зателефонувати у разі виникнення складних запитань.

 Друк  E-mail

Дитячі проблеми. Мене б’ють…

Коли чуєш від маленької дитини, що її обзивають, не хочуть із нею дружити і навіть б'ють, перша реакція батьків (і особливо матусь) — облишити все й поспішати на допомогу. Однак коли такі ситуації виникають занадто часто, то поступово розуміють: не завжди є можливість допомогти дитині. Хоча б тому, що в момент конфлікту ви перебуваєте не поруч, а на роботі або вдома, тоді як у малюка виникли проблеми в садку. Нерозумно прибігати ввечері й з'ясовувати, стосунки, тим більше, що діти не можуть тривалий час пам'ятати про ситуацію і забувають про неї. Отже, кривдник може й не зрозуміти, чому ви незадоволені.

Спробуймо з'ясувати ситуацію, розглянувши основні причини проблеми. Отже, діти бувають різними.

♦ Є малюки, яким нічия допомога й захист не потрібні. Вони самі будь-кого скривдять, легко розв'язують будь-яку суперечку кулаками або криком, активні, енергійні, й навіть важко уявити, що вони прибіжать до мами й татуся зі скаргою на те, що їх хтось обізвав або вдарив. Швидше за все, це вам доведеться вислуховувати скарги від вихователів і батьків одногрупників про те, що дитина когось скривдила.

♦ Є малюки, які з певних причин притягають до себе агресію з боку тих, хто поряд. Це діти, яких найчастіше обзивають, б'ють та ігнорують у групі. Тихі, сором'язливі, вони ніколи не дають здачі, навіть якщо кривдник вочевидь провокує. Іноді вони скаржаться дорослим, іноді просто мовчки терплять образи, навіть не говорячи нікому про це. Хоча вони досить болісно сприймають усі стусани на свою адресу. Іноді вчителі та вихователі заступаються за таких дітей, зрештою роблячи їм тільки гірше, тому що авторитет в очах однолітків від цього спадає.

♦ Є малюки, які самі нікого не кривдять, але ні в кого не виникає особливого бажання їх скривдити. У них є почуття власної гідності. Поруч з'явився кривдник, який відбирає іграшки або обзивається? Такі діти можуть реагувати вибірково — комусь вчасно відповісти, когось проігнорувати, виявити свою байдужість до подій або навіть пожартувати, висміюючи нападника.

Звісно, усі батьки прагнуть, щоб дитина була саме такою, як описано в третьому випадку — не агресивною, але щоб все-таки вміла за себе постояти. Для того щоб зрозуміти, як виховати дитину такою, потрібно насамперед з'ясувати, чому дехто постійно зазнає агресії ззовні, не вміючи дати відсіч.

Причини того, що дитини кривдять

Перша причина. Особливості характеру

Оскільки всі ми маємо різні риси, у дитини може виявитися саме така комбінація, що робить її тихою, спокійною, скромною, а ще боягузливою, мовчазною, уразливою. Зазвичай хтось із членів родини виявляється таким самим, і дитина не тільки має вроджений набір рис, але й постійно бачить перед собою модель поведінки, коли її близький терпить образи і не дає відсічі.

Друга причина. Копіювання поведінки дорослих

Наприклад, мама й дитина вирушають до супермаркету. Хтось із покупців штовхає маму або грубіянить їй, але вона намагається відійти осторонь, не сварячись із кривдником. Дитина, стоячи поруч, бачить, як поводиться мама, і в її свідомості закріплюється стереотип поведінки на всі випадки, коли хтось її штовхне або образить. Безрезультатно потім говорити дитині, що «необхідно було відповісти Васі, коли він тебе обізвав поганим словом», або «якщо тебе штовхнули, штовхни у відповідь». Швидше за все, дитина наслідуватиме вашу поведінку в подібній ситуації.

Третя причина. Занадто агресивне оточення

Іноді обставини складаються так, що від самого народження дитина перебуває в досить агресивному зовнішньому середовищі. Наприклад, у групі дитячого садка дуже багато дітей, які розв'язують проблеми кулаками. Або ви гуляєте у дворі, де багато активних малюків, які постійно відбирають іграшки і диктують свої правила. Не кожна дитина й не в будь-якому віці може адекватно протистояти зовнішній агресії. Тривожні й сором'язливі діти зазвичай не стають такими, натомість замикаються, стають ще тихішими й тривожнішими.

Четверта причина. Низька самооцінка

Здебільшого причина номер п'ять випливає з причини номер чотири. У занадто суворих родинах діти постійно почуваються «не такими», «поганими», «дурниками», «незграбами». Такими вважають себе самі діти, пояснюючи, що чули ці оцінки від батьків. Зрештою, ми маємо не просто низьку самооцінку, але й гіпертрофоване погане ставлення до себе, своєї зовнішності, характеру, здібностей. Опиняючись у дитячому колективі, такий малюк поводиться занадто непевно, іноді намагається бути непомітним, щоб не привертати до себе зайвої уваги.

П'ята причина. Дитина начебто прагне, щоб її покарали, удариш, скривдили

«Мені здається, що моя дитина отримує задоволення, якщо її хтось ударив або штовхнув. Як таке може бути?» — дивується мама п'ятирічного Сергійка. Причина такої поведінки — не в бажанні залучити до себе агресію й одержати черговий стусан. Увага — ось чого бракує малюкові. Швидше за все, він намагався привернути її в інший спосіб, але зазнав невдачі. Тому будь-яку увагу, навіть у вигляді образливих слів і ляпанців, сприймає практично позитивно. Назвати таку ситуацію правильною не можна ніяк, тому слід звернути на неї особливу увагу.

Шоста причина. Занадто непохитні батьки

Якщо вдома мама й тато поводяться з дитиною досить жорстко, постійно кричать, застосовують фізичні покарання, будьте впевнені, що в 50 % випадків дитина стане саме такою, на кого буде спрямована агресія інших. Цей механізм дуже простий. Батьки б'ють і ображають дитину. Поступово вона звикає до такої батьківської реакції на свою поведінку і не бачить нічого жахливого в тому, що її б'ють інші. До речі, саме такі малюки найчастіше зазнають агресивних нападів з боку вихователів, тренерів і вчителів, тому що вони мовчки терплять погане ставлення до себе, навіть не розуміючи, що потрібно розповісти про це батькам.

До речі, інші 50 % дітей з родин із занадто суворим стилем виховання самі переходять у табір агресорів і висплескують накопичене вдома роздратування на своїх друзів у садку й у школі.

 

Розглянемо конкретні ситуації

Дитина не може дати відсіч

Ваша дитина скаржиться, що її постійно б'є хтось один або навіть декілька малюків, а вона не може дати відсіч (запевняє, що не хоче битися або обговорювати цю ситуацію).

Чого робити не слід

  Говорити дитині, що потрібно просто дати відсіч. Це не працює. Адже якби дитина могла це зробити, то давно вже стукнула б кривдника.

  Не потрібно одразу бігти розмовляти з кривдником своєї дитини. Це може лише зашкодити, тому що всі діти побачать, що за малюка заступалася мама. І це не підвищить її авторитету в очах дітей. Навпаки, усі дражнитимуть дитину і ставитимуться до неї як до слабкої.

Правильні дії

Якщо дитина готова розмовляти й розповідати вам про те, що відбувається, поговоріть спочатку саме з нею віч-на-віч. Нехай висловить усе, що в неї на душі. Така розмова важлива і вам, і дитині. У такий спосіб малюк відчуватиме, що він не покинутий сам-на-сам зі своїми труднощами, а має можливість висловити свої почуття й переживання, зможе почути ваші поради і напевно наступного разу скористається ними. А для вас розмова з дитиною — це, насамперед, можливість зрозуміти, що відбувається в неї в душі, чи є внутрішні резерви, щоб протистояти зовнішнім силам.

Поговоріть з дорослими, які мають можливість спостерігати за вашою дитиною в групі, якщо справа відбувається в садку. Важливо почути позицію вихователя, зрозуміти, що саме він говорить дитині, на чий бік пристає. Крім того, вам важливо виробити загальну стратегію, давати малюкові такі поради, що не будуть кардинально протилежними.

Почніть працювати над дитячою самооцінкою. Це копітка й неспішна робота, що принесе результати не відразу. Але її потрібно й важливо робити, інакше не впевнена в собі дитина ніколи не зможе стати самодостатньою і все життя терпітиме напади і вдома, і на роботі.

Дитина, проте, має відчувати, що ви поруч і готові допомогти. Але водночас не сидить склавши руки, чекаючи на маму або тата, які її захистять. Проговоріть з малюком, щоб пояснити, як поводитися, якщо хтось б'є або ображає.

Орієнтовний алгоритм поведінки.

1. Розділяй ситуації. Не завжди потрібно давати відсіч. Можливо, тебе вдарили або штовхнули випадково. Не з кожної ситуації доречно створювати проблему.

2. Якщо тебе образили, скажи кривдникові, що тобі не подобається, коли тебе так називають.

3. Якщо тебе вдарили, поясни кривдникові, що тобі не подобається, коли тебе б'ють.

4. Якщо кривдник не розуміє твоїх слів, піди геть. Але не плач, не біжи скаржитися, не тікай. Іди з гідністю.

5. Якщо кривдник продовжує тебе кривдити, дай йому відсіч. Такий спосіб не можна використовувати завжди. Водночас кривдникові потрібно показати, що ти можеш дати відсіч.

 

Дитина не знає, як поводитися каш щодо неї проявляють агресію інші діти

Так досить часто трапляється з тими, хто з якихось причин не відвідував садок і був позбавлений спілкування з групою дітей. Настає час, коли малюк потрапляє до дитячого садка або такого місця, де є багато дітей. Зазвичай великих або маленьких конфліктів у дитячих іграх не уникнути. Але дитині бракує досвіду поведінки в таких ситуаціях. Штовхнули? Незрозуміло, що робити. Ударили? Потрібно заплакати й побігти до мами. Дражнять? Спробую плюнути у відповідь... Дитина, як уміє, випробовує різноманітні способи поведінки або, навпаки, замикається, іде геть від дітей і починає уникати спілкування.

Чого робити не слід

  Не кваптеся жаліти дитину, адже не відбувається нічого жахливого. Просто ваш малюк здобуває свій життєвий досвід. Хоча, звісно ж, існує дуже велика спокуса відгородити свою дитину від будь-яких труднощів.

  Не приставайте на бік дитини, якщо вона після перших же невдач і проблем більше не хоче відвідувати дитячий садок або йти на дитячий майданчик. У такий спосіб ви тільки посприяєте формуванню в дитини стереотипу поведінки щодо уникання невдач і неприємних ситуацій.

Правильні дії

Якщо ви вирішили віддати дитину до дитячого садка, слід розуміти, малюкові потрібна підготовка. І це не читання або письмо, а навички спи кування. Як це зробити? Якнайчастіше давайте дитині можливість опинятися в дитячих колективах. Стануть у пригоді дитячі майданчики, дні народження, ігрові центри, гуртки й спортивні секції. Ваше завдання — надати дитині можливість більше взаємодіяти з дітьми. Завдяки такому «тренінгу» малюк навчиться спілкуватися, обстоювати свою позицію, ділитися іграшками, розпочинати грати, організовувати ці ігри, поступатися за потреб За скільки часу до садка краще починати підготовку? В ідеалі за рік або хоча б за півроку.

Малюк почав відвідувати дитячий садок. Будьте готовими до того, ще в нього почнеться адаптаційний період, коли необхідно відстояти своє місце під сонцем. Якщо дитина або дорослий опиняється в новому колективі, то доводиться підлаштовуватися під зв'язки й відносини, що г склалися. Це непросто. Уявіть, що всі діти дружать парами або трійками з'являється ваша дитина, яка також хоче, щоб з нею дружили, грали й спілкувалися. Навряд чи «прописка» мине ідеально гладко. Тому обов’язково ввечері розпитуйте дитину про те, що відбувалося в садку, з ким вона і леї, з ким подружилася, з ким посварилася. Якщо малюк говорить про і що його хтось обзиває або б'є, не залишайте це поза увагою. Обов’язково з'ясуйте, як це було, через що й, головне, як реагувала ваша дитина.

Проговорюйте щоразу алгоритм поведінки дитини в конфліктній ситуації (скажи, що тобі не подобається, коли з тобою так поводяться; відійди від кривдника; дай відсіч, якщо попередні методи безрезультатні).

У подібних ситуаціях, коли дитина все-таки губиться, намагається і самостійно уникати конфліктів, не знаходить у собі сил їх розв'язувати, зверніться до дитячого психолога. Є чимало спеціальних вправ і тренінгів дітей, що допоможуть вашому малюкові стати впевненішим у собі. То хто поряд, не захочуть його скривдити.

 

Дитина стала «цапом-відбувайлом» у дитячому колективі

Практично в кожному дитячому колективі є малюк, якого ображають найбільше. Його не беруть в ігри, з нього кепкують, дають образливе прізвисько, і саме він стає тим, на кому діти зганяють свою агресію, що накопичилася. Мабуть, це найкритичніша ситуація з усіх, описаних у цій статті. І вона потребує негайного втручання дорослих. Не можна сказати, що педагоги або батьки не знають, що дитина стала «цапом-відбувайлом» у групі або в класі. Але навіть знаючи про ситуацію, вони можуть не вживати заходів. Тому, що

         уважають цю проблему не дуже серйозною;

         намагаються її не помічати, тому що це неприємно;

         бачать проблему, але не розуміють, як розв'язати;

         уживають якихось безрезультатних заходів.

Чого робити не слід

  Ігнорувати проблему. Зрозуміло, що в дитячому садку дитина відчуватиме дискомфорт, плакатиме й засмучуватиметься, відмовлятиметься йти до садочку. Але коли вона дорослішатиме, це може серйозно вплинути на її особистість, адже в дитини поступово формується характер людини, яка постійно терпить знущання й образи.

  Не можна брати участь лише епізодично, прибігаючи в садок і сварячи вихователя й дітей. Проблема найчастіше полягає зовсім не в оточенні дитини, а в самому малюкові.

  Не можна недооцінювати й дитячий колектив. Іноді середовище може настільки травмувати дитину, що просто необхідно забрати її із цієї групи або навіть із садка. Адже для малюка може бути ще не під силу боротьба за існування в такій формі.

Правильні дії

Насамперед ваше завдання — отримати повну картину проблеми. Тут усі способи й засоби гарні. Спостерігайте за дітьми в дитячому садку під час прогулянки, але так, щоб вас не було видно. Деякі батьки вважають, що підглядати недобре. Але як інакше скласти об'єктивну картину, що відбувається, і зрозуміти причини того, що дитина стала вигнанцем? Спілкуйтеся з вихователями, розмовляйте з дитиною, залучайте психолога, який працює в дитячому садку, і запрошуйте психолога ззовні. Володіння інформацією дасть вам можливість ухвалити правильні рішення й використовувати результативні методи.

Усі батьки дітей, які потрапляють у подібну ситуацію, ставлять запитання: «Чому саме моя дитина опинилася на цьому місці?» Запитання дуже правильне. Адже впевнена в собі, активна й товариська дитина навряд чи викличе в дітей бажання постійно кривдити її. Тому основна робота батьків має полягати саме в тому, щоб перетворити дитину з невпевненої та нетовариської на упевнену і відкриту. Діти, яких часто сварять, багато критикують. постійно обсмикують, порівнюють з іншими, постійно помічають їхні найменші промахи й недоліки саме і є кандидатами в «цапи-відбувайли». Поміркуйте, що зробите для того, щоб дитина почувалася успішною, розумною, доброю, гарною, улюбленою?

Надійний тил — ось те, то також дає малюкові впевненість у собі. Якщо дитина знає, що мама й тато завжди готові її підтримати, прийти на допомогу, їй є з ким порадитися, то вона почуватиметься сильнішою і сміливішою, навіть якщо батьків немає поруч. У тих родинах, де батьки демонструють байдужість до проблем дитини, досить часто виникають саме такі моменти, що описані вище. Тому спробуйте поглянути з боку на те, якими є ваші взаємини з малюком, чи впевнений він у вашій підтримці. Якщо ні, працюйте в цьому напрямі.

Для того щоб ефективно розв'язати проблему агресії, спрямованої на вашу дитину, насамперед визначте свою позицію. Чи вважаєте ви, що потрібно завжди уникати конфліктів? Прагнете все-таки давати відсіч або вважаєте, що ситуації бувають різними? Багато в чому дитяча поведінка залежить від нашої, дорослої, й визначається саме нею. Допомагайте дитині здобувати особистий досвід і дорослішати, поступово зміцнюючи свої позиції.

 Друк  E-mail

Криза семи років

Сьогодні ми поговоримо про так звану кризу семи років. Чому ж у виданні для батьків дошкільників і для педагогів, які працюють із дітьми дошкільного віку, ми раптом порушили тему шкільної кризи? Насправді така періодизація криз була прийнята ще тоді, коли діти йшли до школи із семи років. Сьогодні ж, коли діти йдуть до школи в шість років, ця криза значно «помолодшала».

Та й батькам, чиї діти все-таки йдуть до школи із семи років, важливо бути готовими до того, що відбуватиметься з їхньою дитиною.

 

ЯК Я ЗРОЗУМІЮ, ЩО і ДИТИНИ НАСТАЛА КРИЗА РОЗВИТКУ?

Зазвичай поведінка дитини в такому разі змінюється дуже різко. «Усе було добре, була дитина як дитина, — і раптом її немов підмінили. Стала вередлива, ні з чим не погоджується, часто плаче», — ось як одна мама описала гострий початок кризового періоду у своєї дитини. Але трапляється, що криза минає майже не помітно. І зовсім не тому, що це плавна криза. Просто іноді вікова перебудова відбувається не різко, а поступово.

За чим потрібно спостерігати, щоб не проґавити кризу? Звичайно, за дитячою поведінкою, її настроєм і вчинками. Про настання кризи ми зрозуміємо, якщо дитина:

• стала манірною, часто кривляється, говорить по-дитячому або голосом «з мультфільму», поводиться як клоун, жартує по-дурному, вдається до безглуздих дій (надіває на голову каструлю, розмальовує своє обличчя, показує язика тощо);

• стала більш агресивною, невгамовною, дратівливою; її агресія може проявлятися в будь-чому: наприклад, у ставленні до однолітків або менших братиків/сестричок; дитина може грубо відповідати батькам, учителям, вихователям; жорстоко поводиться з тваринами; дитині важко стримуватись, агресивні прояви можуть виникати немов на порожньому місці, без явних причин;

• раптом або поступово виявляє страхи, яких раніше не було або які були не так яскраво виражені (наприклад, страх темряви або публічних виступів), — це пов'язане з підвищенням тривожності в дитини;

« прагне здаватись дорослою, намагається наслідувати когось із батьків, старшого брата або сестру, знайомих дітей, старших за віком;

• стала більш імпульсивною, у неї може часто змінюватись настрій, вона часто ображається навіть через дурниці;

• стала впертою і норовливою, відмовляється збиратися на прогулянку, складати іграшки, допомагати мамі, вдягати шапку тощо (причому раніше вона робила все це абсолютно спокійно).

 

ЩО ПРИНОСИТЬ ДИТИНІ «КРИЗА СЕНИ РОКІВ»?

Ми з вами вже знаємо, що криза недаремна. Завдяки їй дитина переходить на новий етап розвитку, виникають так звані новоутворення.

Психологи зазначають, що криза семи років призводить до формування соціального «Я» дитини.

Тепер дитина починає усвідомлювати те, що відчуває, намагається розібратися у своїх почуттях. Вона вже може диференціювати те, що їй подобається, і те, що не подобається, що піднімає настрій і навпаки. Але в неї ще не сформовані вміння контролювати свої емоції, управляти ними. Саме тому ми спостерігаємо кривляння, клоунаду та інші нові прояви в поведінці.

Дитина починає усвідомлювати, що вона не ідеальна, що має недоліки. Можна сказати, що тепер її «Я» поділилося на «Я-реальне» і «Я-ідеальне».

Якщо раніше дитина була нехитрою, то тепер може і схитрувати заради своїх інтересів (домогтися заохочення, уникнути покарання).

Результатом кризи також можна вважати прояв здорової цікавості. Тепер дитині цікаво буквально все: стосунки людей, наукові факти, явища природи. Зі своїми запитаннями вона звертається до дорослої людини, якщо вважає її авторитетом і експертом.

Дитина демонструє дорослим прагнення самостійності. Тепер вона сама хоче вирішувати, що і як їй робити. Вона відкидає допомогу дорослих і навіть їхні поради.

 

ЯК ПРАВИЛЬНО ПОВОДИТИСЬ БАТЬКАМ, ЩОБ КРИЗА МИНУЛА СПОКІЙНО?

Нижче наведені ситуації і приклади неправильної і правильної батьківської реакції на поведінку дитини. Якщо ви неправильно ставитиметесь до проявів вікової кризи свого малюка, вона може тривати довше або зі значними ускладненнями.

Ситуація 1.

Максим збирається на прогулянку.

— Шапку не надягатиму! (Кидає шапку на підлогу і топче її ногами)

 

Неправильно. Тато говорить Максимові:

       Негайно підніми шапку, надягни її, і ми підемо гуляти.

Після того як син не відреагував, батько дає синові запотиличник, натягує на нього шапку і підштовхує до дверей.

       Йди, не випробовуй моє терпіння!

 

Правильно. Тато повертається обличчям до сина, сідає навпочіпки, щоб бути на одному з ним рівні:

— Я вважаю, що неправильно так поводитись зі своїми речами. Підніми шапку, будь ласка. Тепер скажи спокійно, чому ти не хочеш її надягати?

 

Ситуація 2.

Аліса розмовляє з бабусею, яка нагадує їй, що треба йти обідати. Аліса в цей час дивиться мультфільми.

— Залиш мене! Чого прив'язалася? Сама знаю! Нічого, ще раз підігрієш!

 

Неправильно. Бабуся замовкає і виходить до іншої кімнати. За деякий час бабуся повертається і просить:

— Алісочко, онучечко, ходи їсти. Ти ж голодна.

 

Правильно. Бабуся говорить спокійним, упевненим тоном:

— Алісо, о цій годині ми зазвичай сідаємо обідати. По обіді зможеш переглянути ще кілька мультфільмів.

Я наполягаю на тому, щоб ти розмовляла ввічливо. У нашій сім'ї не прийнято говорити так грубо.

 

Ситуація 3.

Вихователька скаржиться батькам Віталика:

— Просто клоун якийсь. Під час обіду кидався хлібом, поливав дітей супом, гучно реготав. Вплиньте якось на сина.

 

Неправильно. Мама і тато розмовляють із Віталиком удома, підвищивши голос:

       Ти вирішив зганьбити нас? Як ти поводишся в дитсадку? Захотів, щоб тебе вигнали? У цирк тоді підеш?

       Щоб я більше такого не чув, що ти у нас клоуном працюєш. Інакше покараємо.

Правильно. Мама (чи тато) пропонують Віталикові:

       Віталику, поглянь, яку книгу я сьогодні принесла (приніс). Почитаймо разом. (Читають книгу про дітей такого ж віку, про дружбу, стосунки, дитячі почуття.)

       Віталику, ходімо сьогодні в театр. Там буде чудовий спектакль «Маленький принц» (або інший, який розповідає про дитячі переживання).

Ситуація 4.

Ігор вже не вперше б'є свого меншого брата. — Геть із моєї кімнати! Й іграшки свої забери. Ти зіпсував мій малюнок! Ось тобі!

Брат плаче і йде скаржитись мамі.

 

Неправильно. Мама відразу реагує на ситуацію і в присутності братика говорить Ігореві: — Що ти робиш? Ти ж старший! Ну, що він тобі зробив? Зіпсував твій малюнок? Твій братик ще маленький. Наступного разу я дам тобі ременя. А поки що ставай у кут, ти покараний.

Правильно. Мама та Ігор розмовляють сам на сам:

       Скажи, будь ласка, за що ти дав стусана братові?

Мама вислуховує Ігоря.

       Я розумію, що він зіпсував твою роботу, і це прикро. Але ж він ще не все розуміє, йому треба пояснювати. Як інакше ти міг би відреагувати? Не вдарити брата, а розв'язати цю ситуацію мирно.

 

Ситуація 5.

Світланка витягла мамине вбрання і приміряє його перед дзеркалом.

— Тату, правда, я схожа на дорослу? Я майже як мама. Зараз іще туфлі з підборами взую.

Неправильно. Тато критично дивиться на дочку:

— Теж мені — доросла. Начепила мамину сукню і думаєш, що велика. А сама ще навіть читати не навчилася. Навчайся добре, ось тоді будеш доросла.

І зніми все те, а то ще зіпсуєш, тоді від мами дістанеться на горіхи.

Правильно. Тато дивиться на дочку:

— Здорово! Схожа на маму. Якщо хочеш подорослішати, я тобі в цьому можу допомогти. Дорослий — це не лише той, хто носить дорослий одяг, але і той, хто багато чого вміє. Хочеш, навчу тебе чистити картоплю?

 

Ситуація 6.

Артем раптом почав боятися темряви. Час від часу він плаче перед сном, просить маму не залишати його самого в дитячій кімнаті. — Мамо, мені страшно! Посидь зі мною. І не вимикай світло, будь-ласка.

Неправильно. Мама говорить з досадою: — Хіба ти маленький? Скільки можна з тобою сидіти? Ні. Мені треба прати. Засинай сам. Ти вже дорослий.

І світло я тобі не залишатиму, бо електроенергію треба економити.

Правильно. Мама говорить спокійним голосом:

— Звичайно, я посиджу з тобою трохи. А потім я візьмуся до справ. Ми залишимо двері в дитячу кімнату відчиненими, і я увімкну твій улюблений нічник. Якщо хочеш, візьми свого ведмедика.

 

Терпіння - ось що вам потрібне. А ще намагайтесь залучити свою інтуїцію.

 

«УСКЛАДНЕННЯ» ПІСЛЯ КРИЗИ

Якщо ви ігноруватимете виникнення нових особливостей у поведінці дитини, то криза відбуватиметься з певними труднощами.

Тато Микити говорить про те, що він не потуратиме малюкові і поводитиметься з ним, як із дорослим.

       Синові ледь виповнилося сім років, а він тут мудрує, командує, чого хоче, а чого не хоче! — висловлюється батько досить різко.

Хоча насправді малюк просто хотів піти на прогулянку в улюбленій куртці. Проте батькові важко приймати нову дитину. Адже він звик усе вирішувати за неї. Дуже важливо вчасно перебудувати стосунки з дитиною, яка дорослішає, визнати за нею право вирішувати щось самостійно.

Денис почав критикувати батьків. Тепер від нього нерідко можна почути, що мама нічого не розуміє в автомобілях, а тато «так собі» знається на комп'ютері. Денис сварить маму за несмачний сніданок, а тата — за не вчасно куплений м'яч. А батьки, замість того, щоб показати приклад правильного ставлення до такої надмірної критики, починають самі сварити дитину:

       Ти що собі загордився? Хіба хтось запитує твоєї думки?

       Коли треба буде, ми самі запитаємо в тебе.

Мине трохи часу, і дитина перестане висловлювати свою думку, просто орієнтуючись на батьківську байдужість до себе і приховуючи своє ставлення до того, що відбувається.

Ігнорування почуттів дітей, які «подорослішали», призводить до того, що діти поводяться агресивно, не виявляють цікавості до навчання, без пошани ставляться до батьків та інших дорослих. Тепер ви розумієте, наскільки важливо правильно реагувати на зміни, що відбуваються в дитині, і виробляти нову тактику свого ставлення до неї.

 

5 КРОКІВ МУДРИХ БАТЬКІВ, ЯКІ ДОПОНОЖУТІЬ ДИТИНІ ПОДОЛАТИ КРИЗУ

1. Намагайтесь надавати дитині можливість приймати самостійні рішення, здійснювати самостійні вчинки, за які вона САМА відповідає.

2         Дослухайтеся до думки дитини. Не критикуйте і не висміюйте її.

3         Ваше завдання — не відмахуватися від дитячих запитань. Дитині дуже важливі ваші відповіді на них. Завдяки таким бесідам із дорослими дитина пізнає навколишній світ, розвиває свій пізнавальний інтерес.

4         Хваліть дитину за справу. Ваша похвала сприятиме підвищенню самооцінки дитини.

5         Будьте послідовні в тих вимогах, які висуваєте до дитини.

Це серйозний і важливий пункт, який допоможе вберегти дитину від неврозу.

 Друк  E-mail

Яндекс.Метрика