погода Харьков
купить видеорегистратор

Дитячі проблеми. Мене б’ють…

Written by Super User. Posted in Uncategorised

Коли чуєш від маленької дитини, що її обзивають, не хочуть із нею дружити і навіть б'ють, перша реакція батьків (і особливо матусь) — облишити все й поспішати на допомогу. Однак коли такі ситуації виникають занадто часто, то поступово розуміють: не завжди є можливість допомогти дитині. Хоча б тому, що в момент конфлікту ви перебуваєте не поруч, а на роботі або вдома, тоді як у малюка виникли проблеми в садку. Нерозумно прибігати ввечері й з'ясовувати, стосунки, тим більше, що діти не можуть тривалий час пам'ятати про ситуацію і забувають про неї. Отже, кривдник може й не зрозуміти, чому ви незадоволені.

Спробуймо з'ясувати ситуацію, розглянувши основні причини проблеми. Отже, діти бувають різними.

♦ Є малюки, яким нічия допомога й захист не потрібні. Вони самі будь-кого скривдять, легко розв'язують будь-яку суперечку кулаками або криком, активні, енергійні, й навіть важко уявити, що вони прибіжать до мами й татуся зі скаргою на те, що їх хтось обізвав або вдарив. Швидше за все, це вам доведеться вислуховувати скарги від вихователів і батьків одногрупників про те, що дитина когось скривдила.

♦ Є малюки, які з певних причин притягають до себе агресію з боку тих, хто поряд. Це діти, яких найчастіше обзивають, б'ють та ігнорують у групі. Тихі, сором'язливі, вони ніколи не дають здачі, навіть якщо кривдник вочевидь провокує. Іноді вони скаржаться дорослим, іноді просто мовчки терплять образи, навіть не говорячи нікому про це. Хоча вони досить болісно сприймають усі стусани на свою адресу. Іноді вчителі та вихователі заступаються за таких дітей, зрештою роблячи їм тільки гірше, тому що авторитет в очах однолітків від цього спадає.

♦ Є малюки, які самі нікого не кривдять, але ні в кого не виникає особливого бажання їх скривдити. У них є почуття власної гідності. Поруч з'явився кривдник, який відбирає іграшки або обзивається? Такі діти можуть реагувати вибірково — комусь вчасно відповісти, когось проігнорувати, виявити свою байдужість до подій або навіть пожартувати, висміюючи нападника.

Звісно, усі батьки прагнуть, щоб дитина була саме такою, як описано в третьому випадку — не агресивною, але щоб все-таки вміла за себе постояти. Для того щоб зрозуміти, як виховати дитину такою, потрібно насамперед з'ясувати, чому дехто постійно зазнає агресії ззовні, не вміючи дати відсіч.

Причини того, що дитини кривдять

Перша причина. Особливості характеру

Оскільки всі ми маємо різні риси, у дитини може виявитися саме така комбінація, що робить її тихою, спокійною, скромною, а ще боягузливою, мовчазною, уразливою. Зазвичай хтось із членів родини виявляється таким самим, і дитина не тільки має вроджений набір рис, але й постійно бачить перед собою модель поведінки, коли її близький терпить образи і не дає відсічі.

Друга причина. Копіювання поведінки дорослих

Наприклад, мама й дитина вирушають до супермаркету. Хтось із покупців штовхає маму або грубіянить їй, але вона намагається відійти осторонь, не сварячись із кривдником. Дитина, стоячи поруч, бачить, як поводиться мама, і в її свідомості закріплюється стереотип поведінки на всі випадки, коли хтось її штовхне або образить. Безрезультатно потім говорити дитині, що «необхідно було відповісти Васі, коли він тебе обізвав поганим словом», або «якщо тебе штовхнули, штовхни у відповідь». Швидше за все, дитина наслідуватиме вашу поведінку в подібній ситуації.

Третя причина. Занадто агресивне оточення

Іноді обставини складаються так, що від самого народження дитина перебуває в досить агресивному зовнішньому середовищі. Наприклад, у групі дитячого садка дуже багато дітей, які розв'язують проблеми кулаками. Або ви гуляєте у дворі, де багато активних малюків, які постійно відбирають іграшки і диктують свої правила. Не кожна дитина й не в будь-якому віці може адекватно протистояти зовнішній агресії. Тривожні й сором'язливі діти зазвичай не стають такими, натомість замикаються, стають ще тихішими й тривожнішими.

Четверта причина. Низька самооцінка

Здебільшого причина номер п'ять випливає з причини номер чотири. У занадто суворих родинах діти постійно почуваються «не такими», «поганими», «дурниками», «незграбами». Такими вважають себе самі діти, пояснюючи, що чули ці оцінки від батьків. Зрештою, ми маємо не просто низьку самооцінку, але й гіпертрофоване погане ставлення до себе, своєї зовнішності, характеру, здібностей. Опиняючись у дитячому колективі, такий малюк поводиться занадто непевно, іноді намагається бути непомітним, щоб не привертати до себе зайвої уваги.

П'ята причина. Дитина начебто прагне, щоб її покарали, удариш, скривдили

«Мені здається, що моя дитина отримує задоволення, якщо її хтось ударив або штовхнув. Як таке може бути?» — дивується мама п'ятирічного Сергійка. Причина такої поведінки — не в бажанні залучити до себе агресію й одержати черговий стусан. Увага — ось чого бракує малюкові. Швидше за все, він намагався привернути її в інший спосіб, але зазнав невдачі. Тому будь-яку увагу, навіть у вигляді образливих слів і ляпанців, сприймає практично позитивно. Назвати таку ситуацію правильною не можна ніяк, тому слід звернути на неї особливу увагу.

Шоста причина. Занадто непохитні батьки

Якщо вдома мама й тато поводяться з дитиною досить жорстко, постійно кричать, застосовують фізичні покарання, будьте впевнені, що в 50 % випадків дитина стане саме такою, на кого буде спрямована агресія інших. Цей механізм дуже простий. Батьки б'ють і ображають дитину. Поступово вона звикає до такої батьківської реакції на свою поведінку і не бачить нічого жахливого в тому, що її б'ють інші. До речі, саме такі малюки найчастіше зазнають агресивних нападів з боку вихователів, тренерів і вчителів, тому що вони мовчки терплять погане ставлення до себе, навіть не розуміючи, що потрібно розповісти про це батькам.

До речі, інші 50 % дітей з родин із занадто суворим стилем виховання самі переходять у табір агресорів і висплескують накопичене вдома роздратування на своїх друзів у садку й у школі.

 

Розглянемо конкретні ситуації

Дитина не може дати відсіч

Ваша дитина скаржиться, що її постійно б'є хтось один або навіть декілька малюків, а вона не може дати відсіч (запевняє, що не хоче битися або обговорювати цю ситуацію).

Чого робити не слід

  Говорити дитині, що потрібно просто дати відсіч. Це не працює. Адже якби дитина могла це зробити, то давно вже стукнула б кривдника.

  Не потрібно одразу бігти розмовляти з кривдником своєї дитини. Це може лише зашкодити, тому що всі діти побачать, що за малюка заступалася мама. І це не підвищить її авторитету в очах дітей. Навпаки, усі дражнитимуть дитину і ставитимуться до неї як до слабкої.

Правильні дії

Якщо дитина готова розмовляти й розповідати вам про те, що відбувається, поговоріть спочатку саме з нею віч-на-віч. Нехай висловить усе, що в неї на душі. Така розмова важлива і вам, і дитині. У такий спосіб малюк відчуватиме, що він не покинутий сам-на-сам зі своїми труднощами, а має можливість висловити свої почуття й переживання, зможе почути ваші поради і напевно наступного разу скористається ними. А для вас розмова з дитиною — це, насамперед, можливість зрозуміти, що відбувається в неї в душі, чи є внутрішні резерви, щоб протистояти зовнішнім силам.

Поговоріть з дорослими, які мають можливість спостерігати за вашою дитиною в групі, якщо справа відбувається в садку. Важливо почути позицію вихователя, зрозуміти, що саме він говорить дитині, на чий бік пристає. Крім того, вам важливо виробити загальну стратегію, давати малюкові такі поради, що не будуть кардинально протилежними.

Почніть працювати над дитячою самооцінкою. Це копітка й неспішна робота, що принесе результати не відразу. Але її потрібно й важливо робити, інакше не впевнена в собі дитина ніколи не зможе стати самодостатньою і все життя терпітиме напади і вдома, і на роботі.

Дитина, проте, має відчувати, що ви поруч і готові допомогти. Але водночас не сидить склавши руки, чекаючи на маму або тата, які її захистять. Проговоріть з малюком, щоб пояснити, як поводитися, якщо хтось б'є або ображає.

Орієнтовний алгоритм поведінки.

1. Розділяй ситуації. Не завжди потрібно давати відсіч. Можливо, тебе вдарили або штовхнули випадково. Не з кожної ситуації доречно створювати проблему.

2. Якщо тебе образили, скажи кривдникові, що тобі не подобається, коли тебе так називають.

3. Якщо тебе вдарили, поясни кривдникові, що тобі не подобається, коли тебе б'ють.

4. Якщо кривдник не розуміє твоїх слів, піди геть. Але не плач, не біжи скаржитися, не тікай. Іди з гідністю.

5. Якщо кривдник продовжує тебе кривдити, дай йому відсіч. Такий спосіб не можна використовувати завжди. Водночас кривдникові потрібно показати, що ти можеш дати відсіч.

 

Дитина не знає, як поводитися каш щодо неї проявляють агресію інші діти

Так досить часто трапляється з тими, хто з якихось причин не відвідував садок і був позбавлений спілкування з групою дітей. Настає час, коли малюк потрапляє до дитячого садка або такого місця, де є багато дітей. Зазвичай великих або маленьких конфліктів у дитячих іграх не уникнути. Але дитині бракує досвіду поведінки в таких ситуаціях. Штовхнули? Незрозуміло, що робити. Ударили? Потрібно заплакати й побігти до мами. Дражнять? Спробую плюнути у відповідь... Дитина, як уміє, випробовує різноманітні способи поведінки або, навпаки, замикається, іде геть від дітей і починає уникати спілкування.

Чого робити не слід

  Не кваптеся жаліти дитину, адже не відбувається нічого жахливого. Просто ваш малюк здобуває свій життєвий досвід. Хоча, звісно ж, існує дуже велика спокуса відгородити свою дитину від будь-яких труднощів.

  Не приставайте на бік дитини, якщо вона після перших же невдач і проблем більше не хоче відвідувати дитячий садок або йти на дитячий майданчик. У такий спосіб ви тільки посприяєте формуванню в дитини стереотипу поведінки щодо уникання невдач і неприємних ситуацій.

Правильні дії

Якщо ви вирішили віддати дитину до дитячого садка, слід розуміти, малюкові потрібна підготовка. І це не читання або письмо, а навички спи кування. Як це зробити? Якнайчастіше давайте дитині можливість опинятися в дитячих колективах. Стануть у пригоді дитячі майданчики, дні народження, ігрові центри, гуртки й спортивні секції. Ваше завдання — надати дитині можливість більше взаємодіяти з дітьми. Завдяки такому «тренінгу» малюк навчиться спілкуватися, обстоювати свою позицію, ділитися іграшками, розпочинати грати, організовувати ці ігри, поступатися за потреб За скільки часу до садка краще починати підготовку? В ідеалі за рік або хоча б за півроку.

Малюк почав відвідувати дитячий садок. Будьте готовими до того, ще в нього почнеться адаптаційний період, коли необхідно відстояти своє місце під сонцем. Якщо дитина або дорослий опиняється в новому колективі, то доводиться підлаштовуватися під зв'язки й відносини, що г склалися. Це непросто. Уявіть, що всі діти дружать парами або трійками з'являється ваша дитина, яка також хоче, щоб з нею дружили, грали й спілкувалися. Навряд чи «прописка» мине ідеально гладко. Тому обов’язково ввечері розпитуйте дитину про те, що відбувалося в садку, з ким вона і леї, з ким подружилася, з ким посварилася. Якщо малюк говорить про і що його хтось обзиває або б'є, не залишайте це поза увагою. Обов’язково з'ясуйте, як це було, через що й, головне, як реагувала ваша дитина.

Проговорюйте щоразу алгоритм поведінки дитини в конфліктній ситуації (скажи, що тобі не подобається, коли з тобою так поводяться; відійди від кривдника; дай відсіч, якщо попередні методи безрезультатні).

У подібних ситуаціях, коли дитина все-таки губиться, намагається і самостійно уникати конфліктів, не знаходить у собі сил їх розв'язувати, зверніться до дитячого психолога. Є чимало спеціальних вправ і тренінгів дітей, що допоможуть вашому малюкові стати впевненішим у собі. То хто поряд, не захочуть його скривдити.

 

Дитина стала «цапом-відбувайлом» у дитячому колективі

Практично в кожному дитячому колективі є малюк, якого ображають найбільше. Його не беруть в ігри, з нього кепкують, дають образливе прізвисько, і саме він стає тим, на кому діти зганяють свою агресію, що накопичилася. Мабуть, це найкритичніша ситуація з усіх, описаних у цій статті. І вона потребує негайного втручання дорослих. Не можна сказати, що педагоги або батьки не знають, що дитина стала «цапом-відбувайлом» у групі або в класі. Але навіть знаючи про ситуацію, вони можуть не вживати заходів. Тому, що

         уважають цю проблему не дуже серйозною;

         намагаються її не помічати, тому що це неприємно;

         бачать проблему, але не розуміють, як розв'язати;

         уживають якихось безрезультатних заходів.

Чого робити не слід

  Ігнорувати проблему. Зрозуміло, що в дитячому садку дитина відчуватиме дискомфорт, плакатиме й засмучуватиметься, відмовлятиметься йти до садочку. Але коли вона дорослішатиме, це може серйозно вплинути на її особистість, адже в дитини поступово формується характер людини, яка постійно терпить знущання й образи.

  Не можна брати участь лише епізодично, прибігаючи в садок і сварячи вихователя й дітей. Проблема найчастіше полягає зовсім не в оточенні дитини, а в самому малюкові.

  Не можна недооцінювати й дитячий колектив. Іноді середовище може настільки травмувати дитину, що просто необхідно забрати її із цієї групи або навіть із садка. Адже для малюка може бути ще не під силу боротьба за існування в такій формі.

Правильні дії

Насамперед ваше завдання — отримати повну картину проблеми. Тут усі способи й засоби гарні. Спостерігайте за дітьми в дитячому садку під час прогулянки, але так, щоб вас не було видно. Деякі батьки вважають, що підглядати недобре. Але як інакше скласти об'єктивну картину, що відбувається, і зрозуміти причини того, що дитина стала вигнанцем? Спілкуйтеся з вихователями, розмовляйте з дитиною, залучайте психолога, який працює в дитячому садку, і запрошуйте психолога ззовні. Володіння інформацією дасть вам можливість ухвалити правильні рішення й використовувати результативні методи.

Усі батьки дітей, які потрапляють у подібну ситуацію, ставлять запитання: «Чому саме моя дитина опинилася на цьому місці?» Запитання дуже правильне. Адже впевнена в собі, активна й товариська дитина навряд чи викличе в дітей бажання постійно кривдити її. Тому основна робота батьків має полягати саме в тому, щоб перетворити дитину з невпевненої та нетовариської на упевнену і відкриту. Діти, яких часто сварять, багато критикують. постійно обсмикують, порівнюють з іншими, постійно помічають їхні найменші промахи й недоліки саме і є кандидатами в «цапи-відбувайли». Поміркуйте, що зробите для того, щоб дитина почувалася успішною, розумною, доброю, гарною, улюбленою?

Надійний тил — ось те, то також дає малюкові впевненість у собі. Якщо дитина знає, що мама й тато завжди готові її підтримати, прийти на допомогу, їй є з ким порадитися, то вона почуватиметься сильнішою і сміливішою, навіть якщо батьків немає поруч. У тих родинах, де батьки демонструють байдужість до проблем дитини, досить часто виникають саме такі моменти, що описані вище. Тому спробуйте поглянути з боку на те, якими є ваші взаємини з малюком, чи впевнений він у вашій підтримці. Якщо ні, працюйте в цьому напрямі.

Для того щоб ефективно розв'язати проблему агресії, спрямованої на вашу дитину, насамперед визначте свою позицію. Чи вважаєте ви, що потрібно завжди уникати конфліктів? Прагнете все-таки давати відсіч або вважаєте, що ситуації бувають різними? Багато в чому дитяча поведінка залежить від нашої, дорослої, й визначається саме нею. Допомагайте дитині здобувати особистий досвід і дорослішати, поступово зміцнюючи свої позиції.

 Друк 

постройка ограждений
аренда ялта