Шановні батьки! В розпалі літо. Час оздоровлення, веселих розваг, ігор з водою тощо. Попіклуйтесь про безпеку вашої дитини влітку. Ознайомтесь з порадами, які ми підготували для вас на сторінці "Для вас, батьки"

Дитячі проблеми. Я боюся …

Чого тільки не бояться діти! Таємно або очевидно, сильно або трохи, постійно або періодично. Майже кожна дитина має страхи. Психологи вважають це нормою, тому що страхи в невеликих кількостях допомагають нам зберегти своє життя. Але трапляється, що занадто сильні страхи псують життя і малюкові, і батькам. У цій консультації ми розглянемо види дитячих страхів, намагатимемося з'ясувати їх причини й допоможемо позбутися їх.

Слова «Я боюся» часто можна почути від дітей різного віку, статі й із зовсім різних родин. Хтось, звісно, боїться більше, а хтось менше, є діти, які бояться, але й оком не зморгнуть, але все-таки більшість малят боїться так, що це дуже помітно.

Важливо розуміти, що діти не прикидаються. їм насправді страшно. І наші дорослі пояснення не вкладаються у дитячу логіку. Наприклад, ми намагаємося пояснити, що ані Баби-Яги, ані Кощія Безсмертного насправді не існує. Але дзуськи! Дитяча фантазія домальовує відсутні деталі, страх зростає, наче мильна бульбашка, і що з цим робити — незрозуміло. Але ж ми можемо допомогти дитині. Для цього потрібно з'ясувати причини страху, набратися терпіння, долучити свою інтуїцію. Більшість страхів ми зможемо подолати навіть без звертання по допомогу до психолога або психоневролога.

«Я боюся темряви»

Малюк боїться заходити до приміщення, що слабко освітлене, нізащо не погодиться, щоб мама вимикала світло в дитячій, коли він ліг спати, притискається до дорослих у нічній темряві, розповідає, що бачить чудовиськ у темній кімнаті — це і є страх темряви, що відчуває дитина. Більшість дітей віддають перевагу яскравому світлу над сутінками, не люблять, коли на вікні або стелі в кімнаті танцюють тіні, коли в темряві раптом скриплять підлога або двері.

Чому?

Є страхи поверхневі, несерйозні, а є такі, як страх темряви — великі й прадавні. Наші печерні пращури боялися темряви, тому що вона приховувала в собі небезпеку. Але ж пращури жили в печерах. А ми живемо в охоронюваних, міцних та освітлених будинках, але однаково боїмося темряви. Учені говорять про генетичну пам'ять, що зберегла цей майже звірячий страх, і тепер він допомагає нам не наражати себе на небезпеку. Ми передаємо цей страх своїм дітям практично від самого народження.

Чим допомогти?

Насамперед, зрозуміти дитину. Адже, говорячи «Я боюся темряви», вона фактично звертається до вас по допомогу. Це SOS маленької людини, яка не може заснути від страху й боїться не тільки темряви, але й самотності.

Не кваптеся сварити малюка. І якщо він наполегливо просить вас посидіти з ним перед сном, залишити в дитячій увімкнений нічник, погоджуйтеся. Дайте дитині її улюблену м'яку іграшку, не зачиняйте двері до дитячої, переконайтеся, що тіні з вікна не лякатимуть — засмикніть штори. Насправді ви можете запитати малюка, що потрібно зробити, щоб йому не було страшно. Напевне, він сам розповість, що лякає його в темряві й що потрібно змінити, додати, зробити інакше.

Водночас не намагайтеся повністю відгородити дитину від темряви. Іноді гуляйте ввечері, коли стемніє. Переглядайте діафільми в темній кімнаті. Малюк захопиться переглядом і не звертатиме уваги на темряву, що лякає його. Улаштовуйте ігри в темряві, коли щось буде заховано в затемненій кімнаті, але шукатимете ви разом з дитиною.

Однак у жодному разі не водіть малюка до «Кімнати страху», сподіваючись, що після її відвідування він раптом припинить боятися. Комп'ютерні ігри й мультфільми-страшилки також провокують посилення страхів. Ось чому дітям з підвищеною тривожністю не рекомендовано переглядати більшість американських мультфільмів, а також телевізор, грати в комп'ютерні ігри зі страшними персонажами.

 

«Я боюся щеплень (уколів)»

На прививку! Первый класс!

— Вы слыхали? Это нас!.. —

Я прививки не боюсь:

Если надо — уколюсь! 

Ну, подумаешь, укол!   

Укололи и — пошел...   -

 

Усі пам'ятають з дитинства рядка дитячого вірша Сергія Михалкова, що чудово ілюструють страх дітей перед вакцинацією. Мабуть, страх викликає не стільки саме щеплення, скільки звуковий, зоровий і емоційний супровід, що сприймає дитина. Зовсім чужа жінка в дивному білому одязі спочатку стукає лотком, потім дістає шприц, потім приміщення наповнюється таким самим чужим запахом спирту... Від тривалих приготувань дитина насторожується, напружується. Та й мама, яка її тримає на руках, чомусь нервує. Хворобливий укол тим болючіший, чим більше дорослі обманювали, що буде «зовсім не боляче», «як комарик вкусить». Перелякана дитина тепер взагалі нічого не розуміє. Вона ховається за маму, просить відвести її, кричить і плаче. Можна сказати напевне, що наступне щеплення малюк сприйме ще гірше й страх залишиться надовго.

Чому?

Страх невідомості, мамина тривога, зустріч із чужою людиною, незнайома обстановка й біль — усі ці фактори разом сприяють тому, що страх щеплень виникає й закріплюється на певний час. Навіть якщо ви приведете малюка до поліклініки зовсім не для того, щоб зробити щеплення, він поводитиметься напружено, плакатиме або вередуватиме, уважаючи, що знову все завершиться болючим уколом. До речі, дитина може ображатися на дорослого за обман, якщо ви розповідатимете про те, що щеплення робити зовсім не боляче.

Чим допомогти?

Не можна обманювати дитину, і якщо ви маєте намір відвести її на щеплення, не потрібно говорити, що ви просто погуляєте, що тітка тільки огляне тощо. Зізнайтеся чесно, що сьогодні ви підете до поліклініки, щоб зробити їй щеплення. Розкажіть, навіщо потрібно робити щеплення, і чесно зізнайтеся, що може бути трішки боляче, але ви будете поруч і пожалієте малюка.

Намагайтеся не виказувати своєї тривоги й схвильованості, ваш емоційний стан обов'язково передається дитині. У цій ситуації рівень її тривожності підвищиться, тому що від мами надходить сигнал підвищеної небезпеки.

Тримайте дитину на руках або за руку, щоб вона відчувала не тільки емоційну, але й тілесну підтримку.

Після процедури обов'язково похваліть дитину, скажіть, як ви нею пишаєтеся. Увечері намагайтеся приділити малюкові більше уваги: ляжте поруч, заспівайте колискову, розкажіть казку. Це допоможе впоратися з негативними переживаннями сьогоднішнього дня.

 

«Я боюся щеплень (уколів)»

Під голосними звуками розуміємо не стільки звуки музики, скільки звук людського голосу. Інакше кажучи, дитині неприємно, коли на неї кричать або просто голосно розмовляють у її присутності. Вона пригинає голову, може затуляти вуха руками, намагається сісти тихенько в кут або під стіл. Це реакція дитини на словесну агресію. Причому агресія емоційна іноді буває значно сильнішою за дією, ніж фізична.

Насправді дорослий кричить лише від того, що не вміє або не може впоратися з дитячою поведінкою. Але водночас він виразно дивиться на дитину, його обличчя розгніване, а кулаки стискаються від бажання вдарити.

Чому?

Страх не виникає раптово. І якщо дитина боїться, коли з нею голосно розмовляють або кричать, отже, напевно з нею уже відбувалося подібне, і неодноразово. Якщо ви переконані, що вдома на дитину ніхто й ніколи не підвищує голос, отже, перевірте, що відбувається в садочку або в школі. Напевно там працює той самий учитель або вихователь, який провокує страхи вашої дитини.

Крім того, є такі «тихі» діти, які самі говорять досить тихо, рухаються безшумно, некомфортно почуваються, коли навколо все відбувається занадто голосно.

Чим допомогти?

• Банальна, але дієва рекомендація — Не кричати на дитину й не кричати на когось у її присутності. Інакше кажучи, нейтралізувати джерело страху.

• Покричати разом з дитиною. У лісі, наприклад, або десь на відокремленому пляжі, або в горах. Можна й на дачі або у великому парку. Важливо, щоб дитина могла кричати так голосно, якій заманеться.

• Якщо ви знаєте, що на дитину кричить учитель, вихователь або хтось із членів родини, припиніть це змініть клас, групу, якщо після вашої розмови з педагогом ситуація повторюється. З родичами складніше, але ви обов'язково повинні стати на захист дитини й змінити ситуацію.

 

«Я боюся, що мама мене загубить і я залишуся сам»

Погодьтеся, що це один з найсильніших страхів для дитини. Адже мама персоніфікує собою і безпеку, і щастя, і турботу. Мабуть, такий страх виявляється найбільш болісним для малюку, перевищуючи навіть страхи темряви й чужих людей. Коли він проявляється? Дитина бешкетує, і мама суворо дивиться на неї, а малюк раптом починає плакати й просити: «Не кидай мене! Не йди!».       Або інша ситуація: малюк ридма ридає на порозі дитячого садка, повторюючи, що його мама більше за ним ніколи не прийде, тому що зранку він розсердив її.

Чому?

Психологи одностайні, що такі страхи досить часто відчувають діти, чиї мами приділяють їм занадто мало уваги: часто їдуть або взагалі періодично живуть окремо від дитини, нерідко говорячи синові або дочці: «Я тебе поміняю», «Я зараз піду, а ти тут  сам залишайся».

Такі страхи відчувають ті діти, яких регулярно «забувають»        у дитячому садку. Маленька дитина бачить, що інших дітей        уже забрали       батьки, а її мама (або тато) не прийшли за нею. Коли батьки нарешті з'являються, вона кричить, може навіть ударити маму або тата, у такий спосіб виражаючи свій страх бути кинутим назавжди.

Подібні страхи майже часто виникають у тих дітей, чиї мами проводять із ними чимало часу, говорять їм про свою любов, займаються спільними справами, хвалять дитину й ніколи не маніпулюють нею, смикаючи за «ниточки» і загрожуючи кинути, поміняти, піти.

Чим допомогти?

• Слова «Я від тебе піду» або «Поміняю тебе на іншу дівчинку (хлопчика)» змініть на такі: «Ти в мене найкращий, і я тебе нікому не віддам», «Ми завжди будемо разом».

• Завжди вчасно забирайте дитину з дитячого садка.

• Особливо сильно діти відчувають страх самотності, перебуваючи в лікарні або вночі у власній дитячій. Тому не залишайте дитину саму в лікарні, наскільки це можливо, не зачиняйте двері дитячої, співайте колискові перед сном.

«Я боюся монстрів»

Іноді дорослі не можуть зрозуміти, як і чому діти бояться вигаданих істот. «Вони ж несправжні!» — пояснюють дітям батьки. Але діти, переглянувши мультики і фільми, бояться, незважаючи на будь-які переконання. Ці страхи часто відбиті в дитячих малюнках. Страховиська й монстри зустрічаються в дитячій творчості частіше, ніж добрі персонажі. Адже саме так дитина намагається позбутися страхів, що турбують її. їй байдуже, що мумія й Людина-Павук — це лише герої мультиків. Завдяки дитячій уяві вони стають справжньою реальністю.

Чому?

Доречніше поставити запитання: де маленька дитина, якій читають добрі й веселі казки, знайшла цих самих монстрів, яких вона боїться? Мами й татусі рідко замислюються про те, що їх дитина переглядає по телевізору, у які комп'ютерні ігри грає. Зрештою, виявляється, що персонажі, які «живуть» у голові малюка, настільки жахливі, що можуть злякати навіть дорослого.

Іноді подібний страх може виявитися відповіддю дитячої тендітної психіки на стрес: хворобу, сварку батьків, похід до школи або садка, щось інше.

Багата дитяча уява є ще однією з причин того, що дитина починає боятися вигаданих персонажів. Саме вона здатна оживити не тільки Бабу-Ягу, Кощія Безсмертного, але й багатьох інших чудовиськ і страховиськ, яких забагато на екранах телевізора.

Чим допомогти?

• Спочатку потрібно з'ясувати, що саме лякає дитину. Тобто ми шукаємо джерело страху. Інакше кажучи, монстр, який лякає, десь живе - у книзі, у мультфільмі або фільмі.

• Нейтралізуйте джерело страхів. А якщо ви не в змозі з'ясувати конкретне джерело, припиніть дитячі телеперегляди й читання книг, у яких є страшні персонажі.

• Нормалізуйте режим дня й навантажень.

• Якщо в житті дитини занадто багато яскравих емоційних подій (постійні свята, походи, до цирку, парку атракціонів тощо), необхідно зробити так, щоб її життя стало спокійнішим. Постійні емоційні навантаження, нехай навіть - позитивні, впливають на психіку дитини роблячи її  більш збудливою.

• Якщо ви розумієте, що дитина може відчувати якісь дуже сильні емоційні переживання, наприклад розлучення батьків, втрату близької людини, тварини, то пам'ятайте що малюк потребує більше тепла й уваги, а також тілесного и емоційного контакту.

 

«Я боюся води»

Страх води - ще один з базових людських страхів, що властивий не тільки дітям, але й дорослим. Якщо уявити хоча б на мить що ми позбудемося страху води, то легко зрозуміти, що це навіть  загрожуватиме життю. Та якщо страх став настільки великим, що заважає жити? Адже є діти, які побоюються не тільки моря річки, але и навіть маленьких басейнів, ванни або душа. Таку дитину важко навіть викупати, вимити їй голову.

Чому?

Психологи шукають причини й у пологових травмах, і в ранньому дитинстві, і в перенесених стресах. Якщо замислитися, то з'ясується, що дорослі найчастіше    стають причиною таких «водних» страхів. «Не балуйся, а то захлинешся», «Не заходь далеко, там дуже глибоко», «Не купайся там, а то втопишся», «У ванній втопитися дуже легко» - ось які застережливі слова сказані тривожним голосом, чує від нас малюк. Ми маємо намір убезпечити дитину, але водночас ставимо їй досить тверді бар’єри, що згодом перетворюються на страх води, басейну, душу, миття голови, страх втопитися та інше.

Чим допомогти?

Цей страх не можна повністю нейтралізувати, тому що він надійно захищає дитину від нещасних випадків. Однак можна допомогти малюкові впоратися з його надмірними проявами. Наприклад, якщо страх пов’язаний із прийманням водних процедур, намагайтеся запевнити дитину в тому, що поруч із нею перебувають дорослі, які підтримують, допоможуть, не дадуть втопитися.

Усі спортивні й гігієнічні процедури пов’язані з водою, мають відбуватися в абсолютно спокійній, емоційно теплій обстановці. Не можна кричати на дитину, сварити її за те, що вона боїться зануритися, пірнути, забороняє лити собі на голову водичку. Навпаки, ваші слова повинні бути заспокійливими, ласкавими,Ю переконливими. Тренування, або водні процедури мають відбуватися без примусу, у такі моменти, коли дитина добре почувається й перебуває у гарному настрої.

Якщо дитина боїться води, потрібно знайти гарного тренера, який поступово, м’яко, у грі навчить дитину плавати, тобто впевнено почуватися на воді. Це не тільки заспокоїть саму дитину, але й вас, дорослих. Якщо ви будете переконані, що малюк добре плаває й ніколи не втопиться, ви припините постійно говорити тривожним голосом про те, яким небезпечним є спілкування з водою.

На цьому  перелік страхів аж ніяк не завершується. Діти бояться клоунів і Діда Мороза, вогню й ліфта, чужих людей і комах, різноманітних процедур і ще безліч всього. Але ви, користуючись цими порадами, зможете побороти дитячі страхи самостійно.

 

 Друк  E-mail

Додати коментар


Захисний код
Оновити

Яндекс.Метрика