погода Харьков
купить видеорегистратор

Як підвищити самооцінку дитини

Written by Super User. Posted in Uncategorised

 

Ми не прагнемо виховати «зірку», самозакоханого нарциса, охочого за будь-яку ціну опинитись у центрі уваги. Такі люди, до речі, нерідко трапляються, та вони викликають сміх або подив в оточення. Натомість ми маємо намір виховати людину, яка адекватно оцінює свої здібності, можливості, таланти, недоліки, достоїнства.

 

 

Не лише тоді, коли дитину не хвалять і багато критикують. А ще й тоді, коли малюк почувається непотрібним і нелюбимим. Адже вкладена батьками любов визначає «обсяг» любові дитини до себе. Від доброго ставлення мами й тата залежить, наскільки критично малюк ставитиметься до своєї зовнішності, здібностей, успіхів. Ось що розповідає хлопець, який у дитинстві вважав, що він не дуже потрібен своїй мамі: «Мама часто змінювала чоловіків, тричі виходила заміж і розлучалася. Я жив у бабусі, яка мене дуже любила і пестила. Та я вважав, що я дурний і негарний і тому мама не хоче забирати мене до себе. Таким я жив приблизно до 25 років, поки не зрозумів, що можу сам себе зробити, незалежно від того, яким мене бачать або не бачать інші люди, і моя мама також»

 

 

«Сьогодні в тебе вийшло набагато краще (точніше, правильніше, красивіше), ніж учора», - говорить вихователь дитині замість того, щоб сказати: «Так, поки ще далеко від ідеалу» або «А у Петрика вийшло краще. І ти старайся».

 

Самооцінка росте, якщо:

 

- дитину порівнюють з нею самою, вчорашньою, а не з іншими дітьми;

 

- дитину підтримують і підбадьорюють;

 

-  її не просто люблять, але й вміють показати свою любов;

 

- у дитину вірять.

 

 

Звичайно, якщо хвалити дитину за все на світі. Прокинувся? Молодець! Яблучко з'їв? Розумниця! Ґудзичок застебнув? Супер!

— А як же правильно поводитись? — не розуміє мама. — Психологи ж говорять, що дитину необхідно хвалити! Поза сумнівом, хвалити дитину треба. Але не просто так, а «за справу». Наприклад, за докладені зусилля, за те, що малюк проявив наполегливість, тобто за маленькі і великі досягнення, перемогу над собою, своєю лінню, страхом, невпевненістю. Тоді самооцінка буде адекватною, а не надмірною.

 

За допомогою оцінки оточення.

За допомогою оцінки своєї успішності або неуспішності.

За допомогою критики, яку дитина чує від оточення.

Достеменно не відомо, коли дитина починає вдаватись до самооцінювання. Адже ми коментуємо дії малюка практично відразу після його народження: «Сашуня молодець, сам на бік перекинувся», «Ну, що ж ти, Світланко, ніяк не доїси кашку!».

 

І Виявляється, навіть нешкідливі на перший погляд коментарі потроху додають або І збавляють упевненості у своїх силах, любові до себе.

 

Це лише назва така — «самооцінка». Насправді для дитини самооцінка — це поки що оцінка дорослих, яку він бачить і дзеркальне відображення якої нам дає. Ось приклад. П'ятирічний Данило у відповідь на запитання, добрий він чи ні, відповідає: «Ну, мама говорить, що я дуже добрий. А тато нещодавно сказав, що дуже в цьому сумнівається, тому що я не погодував уранці рибок». Як бачите, дитина висловила оцінку мами і тата. Що вийшло в малюка? Добрий, але не дуже. Отже, відповідальними за підвищення або зниження дитячої самооцінки є дорослі. У першу чергу, це батьки, а потім вихователі, учителі, няні, тренери. Хоча іноді трапляється й інакше. Наприклад, батьки всіляко підтримують самооцінку, схвалюють поведінку дитини, її успіхи, намагаються не критикувати «невміння», а вчити і надихати. Натомість учитель або тренер пристає на протилежний бік, «тисне» на малюка за кожен промах. Тоді самооцінка дитини не витримує і починає нестримно падати, незважаючи на зусилля близьких людей.                                                                                                                                                                                                                                        

 

 Друк 

постройка ограждений
аренда ялта